Читать «раКУРС» онлайн - страница 136

Я підійшла до вікна, задивилася на негоду, яка розгулялася. Вітер злився в одне ціле з дощем, він хотів показати свою владу й силу, тому спрямовував дощові потоки в різні напрямки, без жалю зривав золоте вбрання з дерев. Хопець підійшов до мене, став позаду, поклав долоні на мої плечі.

— Ти мокра, — сказав він, знімаючи легку курточку.

Я стояла у футболці, усе ще спостерігаючи за дощем, коли він торкнувся губами моєї шиї. Тепла хвиля розлилася по тілу від того ніжного дотику, і я не опиралася, коли він поцілував мене ще раз.

Ми кохалися довго й пристрасно, віддаючи одне одному свою ніжність і ласку. Надворі шаленів вітер, у вікна барабанив дощ, а нам було добре разом. Коли ми лежали стомлені на ліжку, я раптом згадала, що ми навіть не знайомі по-справжньому.

— Слухай, я нібито порядна мама двох діточок, хоча й не зовсім, бо мама-одиначка, — сказала я, дивлячись на нього. — Здається, не повія, а кохаюсь із незнайомцем, якого не знаю навіть як звати!

— І я, здається, кохався не з повією, а не знаю її імені, — у тон мені сказав він.

Ми реготали до сліз, качаючись у ліжку. Коли напад сміху минув, я сказала:

— Моє ім’я — Еліна.

— Воно гарне, як і ти, — сказав він. — Я Євген, можна Женя.

— Також красиве ім’я.

— Я хочу, щоб це не закінчувалося, — промовив він.

— Що саме?

— Я хочу бути з тобою.

— Я також, — сказала я. — Те, що в мене двоє діточок, тебе не злякало?

— Хіба можуть діти лякати?

— Ще в мене є сестра, вона живе зі мною. Їй потрібна велика сума грошей на операцію. Я звернулася до волонтерів, можливо, щось зберуть.

— Познайомиш зі своїми рідними? — запитав Женя.

— Звичайно!

Після тієї суботи ми зустрічалися ще тричі. Заздалегідь не домовлялися ні про що. Не змовляючись, кожен із нас окремо вирішив приходити зранку щосуботи на наше місце в Гогольсквері. Щоб не обтяжувати себе обов’язками, на наше місце мав прийти той, хто вважав за потрібне. І ми приходили обоє.

Ми з Женею домовилися, що наступної п’ятниці він завітає до нас на вечерю. Я вирішила, що маємо залишити суботу нашою, де лише ми удвох, тож заздалегідь наліпила домашніх пельменів, купила на ринку сметани, залишалося тільки зварити їх перед приходом Жені.

Я мала звільнитись о п’ятій, на сьому годину запросила гостя, і в мене був час, щоб дістатися додому, перевдягтися й підготувати вечерю. На лихо, приїхали перевіряючі й керівництво наказало затриматися до шостої години вечора. Насправді ж ми звільнилися, коли була вже чверть на сьому. Додому дісталася майже о сьомій.

— Солю, постав, будь ласка, воду на плиту! — крикнула я з порога.

— Уже стоїть! — відповіла сестра. — Де ти була?

Я не встигла відповісти, як подзвонили у двері. Як була, у берцях та військовій формі, я відчинила двері. Переді мною стояв Женя з великим букетом білих троянд. Його погляд зупинився на моїй формі, і він стояв із застиглою на лиці усмішкою й здивовано кліпав очима.