Читать «Спокута» онлайн - страница 75

– Катерино Максимівно, дорогенька, – сказав Іван Герасимович, – я б із радою душею тобі допоміг, але сама подумай, який підприємець буде тримати вдома гроші? Бізнес живе за принципом: «Гроші повинні працювати», ось вони й працюють. Ми тільки-но встигли викупити приміщення, як одразу взялися до капітального ремонту. Спочатку зробили проект, потім – ремонт зовні, зараз робимо зсередини. Один зал не працював, а це значить, що клієнтів було набагато менше, тепер робимо ремонт у другому. Повір мені, що зробити ремонт у квартирі і в ресторані – різні речі. З тих заощаджень, що ми мали, залишилося дуже мало, а дружина замовила для кухні нове італійське обладнання…

– Я зрозуміла, – приглушено сказала Катерина та сумно подивилася на колегу.

– Ти не ображайся, будь ласка.

– Ні, все гаразд. Вибач, що потурбувала.

Катерина зайшла в кабінет і навіть не помітила безладу на столі, що його влаштував заступник. Вона набрала номер завідуючого обласним відділом освіти. Жінка почувала себе приниженою й ображеною, коли той зміг запропонувати їй лише заробітну плату за три місяці наперед. Це нічого не могло змінити в даній ситуації, і вона повернулася додому стомленою, розбитою, розчарованою.

Сергій вже був вдома і приготував вечерю для матері.

– Матусю, я насмажив картоплі із салом. Хочеш?

– Ні. Дякую, сину.

– Ну, як справи?

– Можна б і гірше, але далі нікуди, – Катерина гірко посміхнулася.

Поки Сергій готував чай із м’ятою та липовим цвітом, Катерина набрала номер Олександра.

– Добрий вечір, мій любий, – привіталася стомлено.

– Привіт, кохана. Як ти?

– Я ніде не змогла дістати потрібну суму грошей, а під вікнами стоїть чорний «БМВ». Постійно.

– Не хвилюйся й нічого не бійся. Віддай, що є, а потім я повернуся, і все якось владнаємо.

– Мені потрібні гроші. Допоможи, – попросила Катря вже без емоцій та хвилювання, ніби заздалегідь знала відповідь.

– Вибач, люба, я не можу зараз говорити.

– Ти мені ніколи сам не дзвониш. Тобі все одно, що зі мною буде?

– Твої хвилювання не коштують виїденого яйця. Усе. Цілую.

Телефон відключився, а Катерина ще довго сиділа в заціпенінні з мобілкою в руках.

– Мамо, чай холоне!

– Добре пахне. Рідним селом, дитинством, – сказала вона, беручи в руки чашку. – Дякую.

– Мамо, мені так прикро за те, що сталося, так прикро!

– Тобі прикро? А мені, сину, дуже боляче, так нестерпно боляче, що іноді здається, що помру від душевного болю, не витримаю його, – сказала тихо. – Сама не розумію, чому люди, яких я найбільше любила, виявилися зрадниками. Колись я без тями покохала твого батька. Якби мої рідні заборонили мені з ним зустрічатися, то я б переступила навіть через них, щоби бути з коханим. Він підло мене зрадив. Потім з’явився ти. Я понад усе любила тебе, вірила тобі, довіряла. А ти йшов до інституту, щоб торгувати наркотиками і вбивати молоді життя. Чи я для цього тебе пестила та виховувала? Я навіть ніколи не могла уявити, що ти можеш цим займатися. Ти, сину, виявився зрадником.