Читать «Спокута» онлайн - страница 28

– А до весни зачекати не маєте наміру? – спитала бабуся.

– Кохання не може так довго чекати, – відповіла Катря, уникаючи зайвих питань. – Так можна мені вважати, що ви всі не проти?

– Я не маю права тобі щось забороняти, – сказав батько. – Мені здається, що Федько непоганий хлопець. Тим більше, що ви виросли разом, добре знаєте один одного.

– Я теж, звичайно, не проти, – сказала мати якось сумно. – Але хотілося б, щоб у дівках ще походила хоча б з рік.

– Головне, щоб ви кохали один одного, – сказала бабуся.

– Я, звичайно, не маю права Катрі щось заборонити, – сказав невдоволений дід. – Але свою думку все-таки скажу.

– Кажи, діду, – посміхнулася вона.

– Я дійсно недолюблюю сусідку Поліну Лаврентіївну, бо вона пихата й нещира, а сусід наш Іван Максимович – найперший у колгоспі крадій.

– Тихіше ти, – шарпнула його за рукав дружина. – Ще хтось почує.

– Нехай чують, не при Сталіні живемо! – обурився дід. – У країні демократія і свобода слова, то ж не перебивайте мене. А якщо мати хитра, як лисиця, а батько – головний грабіжник колгоспу, то й дитина в них буде поганою людиною. Я не знаю, що лихого зробив Федько, але душею, – дід постукав сухим кулачком себе в груди, – серцем відчуваю, що він лихий, нещирий. Хоч убийте мене, хоч заріжте – негарний цей Федько, і все! Відчуваю це, знаю навіть, але чому – не можу пояснити.

– Тому що прізвище було Поросюк? – весело спитала Катря, щоб якось заспокоїти його.

– Він був, є і буде Поросюком! До речі, яке прізвище ти собі візьмеш, Катрю? – схаменувся дід і аж підхопився з місця.

Така реакція в нього була тому, що він дуже пишався своїм прізвищем – Гутник. Коли його дочка Марина виходила заміж, то він мало не на колінах благав майбутнього зятя залишити їй дівоче прізвище. Чоловік, щоб догодити тестеві, дав згоду, і мати, і Катерина носили прізвище Гутник.

– Я ще не думала над цим, – чесно зізналася Катря.

– Із Федьком не розмовляла про це?

– Ні.

– Так ти йому, Катрю, поясни, звідки йде наш рід, – голос діда пом’якшав. – Розкажи, що «гута» по-польськи означає домна, або інша піч для виплавки металів або скла, а по-німецьки «гюте», або «гауз» – це помешкання тих, хто працює у гуті. Це тобі не якийсь там Поросюк!

– Добре, діду, – згодилася Катря. – Мені теж подобається наше прізвище. Я поговорю з Федьком на цю тему.

– У важкий час, доню, ви надумали одружитися, – сказала мати. – Ніде нічого не купиш, лише й чуєш «дефіцит», «дефіцит». Усе тепер стало дефіцитом.

– То нехай Поросюк усе й дістає, – знов загарячкував дід. – Он до нього їздять у гості і секретар райкому партії, і голова райвиконкому, і начальник міліції, і навіть люди з відділу робітничого постачання.

– Діду, ти що, шпигуном працюєш? – Катря спробувала перевести розмову на жарт. – Слідкуєш, хто до кого приїздить?

– Маю очі, – пристрасно мовив той, – то й бачу все! Усі пруть до голови, як до свині-годівниці. А добро ж не його, а колгоспне. Усе розкрадається наліво й направо. Приїхали в порожніх машинах, а назад їдуть завантажені так, що колеса гнуться. Ось чому ми стали гірше жити! Бо доки будуть Поросюки панувати – не буде гарного життя простому людові!