Читать «Спокута» онлайн - страница 22

– Ну, як? – онука кинула запитливий погляд на бабусю.

– Королева та й годі! – сплеснула долонями у захваті та. – Не думай, що я кажу це, бо ти наша. Ти дійсно сьогодні виглядаєш неперевершено! Ой, Катерино, розіб’єш ти серце не одному хлопцеві!

– А мені не потрібні всі, – задоволено посміхнулася дівчина, – потрібен лише один, але на все життя.

– Дай-то Боже, – тихо сказала бабуся й чомусь тяжко зітхнула.

* * *

Федько з Романом стояли поруч в актовій залі, що була святково прикрашена написами з побажаннями випускникам щасливої дороги в нове життя та повітряними кульками. Катря подивилася на своїх друзів. Федір був одягнений у дорогий, аж блискучий, чорний костюм, з-під якого на піджак лягали довгі язики комірця нейлонової сорочки, стягнутої картатою краваткою; волосся чорне, довге, що майже прикривало вуха, було гарно вкладене в модну зачіску, а лаковані туфлі виблискували. Поруч із ним Роман здавався тьмяним і невиразним. Світле волосся з короткою акуратною зачіскою, що робила його схожим на семикласника, сіренький дешевий костюм, який Роман вже вдягав не один раз, біла бавовняна сорочка й сіра, можливо, ще батьківська, краватка. Та й на зріст Роман був нижчим за Федька. Також чіткі контури обличчя Федора, його чорні брови мали неабияку перевагу перед вигорілими на сонці світлими бровами Романа, а його ясні голубі очі з пухнастими віями робили риси обличчя хлопця м’якими та ніжними, навіть схожими на дівчисько.

Федько побачив Катрю й непомітно кивнув головою в бік дверей. Вона вийшла на вулицю із задушливого приміщення актової зали й вдихнула свіже повітря тихого вечора.

– Ходімо до саду, – шепнув їй на вухо хлопець і, не чекаючи відповіді, потягнув дівчину за собою. – Ти сьогодні така чарівна, така красива!

– Лише сьогодні?

– Ні, ти завжди гарна, але сьогодні – ти найгарніша.

– Тут? У школі?

– Так.

– Лише в школі? – спитала Катря й застигла в чеканні.

Федько обняв її, заглянув у вічі.

– У всьому світі ти найкраща, – прошепотів він.

Катря відчула його подих зовсім близько, і її серце шалено закалатало в грудях. Її губи торкнулися Федькових спочатку несміливо, потім сміливіше, ті мали приємний присмак лісових суниць, потім жадібно, гаряче.