Читать «Корида» онлайн - страница 60

Нічого не відповів. Лиш дивився якось сумно навколо. Тут він народився, звідси пішов до школи, цотім до університету, і сюди раз на кілька років тепер прилітає в гості. Він зараз уже поважний науковець, очолив Інканський дослідний центр метакаскадних синтезів. Але завжди так млосно бентежить лагідний материнський погляд.

— Мамо, ввімкніть інформатор, — попросив тихо. — Хай зараз усе буде, як було колись.

Мати підійшла і натиснула жовту клавішу. Раніше, коли син був малим, вона завжди будила його, вмикаючи телеінформатор на всю потужність.

— Хочеш послухати ранкову казочку? — всміхнулася.

На екрані з’явився чорний мальований кіт. Він читав книжку:

— Камінь перетворюється на пісок. Пісок поростає травою. Трава береться колючками. Колючки виповнюються отрутою. Але великий Дюла дивиться на те все і сміється… — Кіт старечою лапою тримав пожовклі аркуші старої книги, щоб вітер не перегорнув. Його дбайливо доглянута шерсть іскрилась під золотавими променями сонця. Ворушив сивими вусами. — Отрута буде йому найкращими ліками. Пісок він перетворить на камінь. І ніхто ніколи не переможе великого Дюлу ні розумом, ні силою, бо гриби стануть схожими на каміння, але великий Дюла не сплутає їх з камінням, бо вони ростуть лише на його плантаціях. Птахи стануть схожими один на одного, та великий Дюла не сплутає їх, бо розселить в окремих палацах. Хижі звірі будуть йому вірними друзями, бо великий Дюла годуватиме їх…

Кіт на екрані заплакав, покотилися намальовані сльози.

— Мій прадід написав цю книгу.

— Твої пращури були мудрими, Кацію, — кахикнув пес, що сидів на ослоні під каштаном.

— Мамо, зробіть голосніше, — попросив Іван Чапол, зацікавлено, як у дитинстві, дивлячись на екран.

— Понавидумляють, — махнула рукою мати. — Було б кому дивитися.

Над екраном телеінформатора висів великий кольоровий портрет усміхненого молодого чоловіка в ультрамариновому блискучому комбінезоні космодослідника.

— Твій батько теж казки любив, — сумно мовила мати. Зітхнула й додала наче сама до себе: — Це добре, синку, що я колись умовила тебе до університету вступати. Ти ж був ватявся — хочу, як батько, і все…

— Дідусю, я мушку спіймав! — закричало кошеня на екрані.

— Дай-но гляну. Що це за нова конструкція? — Кіт надів окуляри, почав уважно роздивлятись. — Е-е-е, та невже!? Оптика не наша. Неземна оптика, — здивовано прицмокнув, розглядаючи великі фасеткові очі мухи. — І розпізнавальних знаків ніяких, — не довго думаючи, вдарив лапою, муха хрумкнула, в ній заіскрило, виступила крапля мастила.

— Ой, мушку поламав, — заплакало кошеня.

— Так треба, Анетику, не плач. Це може бути погана муха.

— Ти добре батька й не пам’ятаєш, — зітхнула мати. — Як полетів він тоді на Центурію… Казав, на два місяці, а вийшло…

Мати підвелась, почала знову поратись біля столу. Відставила подалі велику бляшанку з кавою.

— Даремно, синку, каву привіз. Я після неї не сплю.

— Це кава без кофеїну, мамо, — тихо сказав Чапол. Мати взяла торбинку з зерном і вийшла з хати.