Читать «Корида» онлайн - страница 46
Олександр Костянтинович Тесленко
Він мимоволі ступив крок назад, але Робі загородив йому дорогу:
— Морі Дю дуже просив вас зачекати.
“Треба заспокоїтись. Треба все зважити. Де взяти сили це витримати?!”
— Фреде, це небезпечно!
— Візьми себе в руки. Ти ж досвідчений пілот. Усе буде гаразд..
— Я боюся, Фреде.
— Антоне! Візьми себе в руки. Пригадуєш, як ми робили посадку в Піренеях?
— Так… Але тоді ми поверталися додому. А цього разу ми просто не маємо права на помилку. Вони чекають на нас.
— Все буде добре, Антоне. Увага! Бери по третьому нуль вісім. Прекрасно! Перевір координати.
— Все гаразд. Під нами комбінат. Його вже видно.
— Увага! Пеленг!
— Відхилення дві санті.
— Вмикаю блок корекції.
— Фреде…
— Замовкни! Бери по сьомому нуль три. Швидше! Отак! Усе гаразд. Ти молодець, хлопче. З тебе вже вийшов класний пілот…
— Спасибі, Фреде…
— Але ти забагато балакаєш…
— Тут мій брат.
— Я розумію. Все буде гаразд. Знімай основний фільтр.
— Готово!
— Бічні анігілятори!
— Готово!
— Контакт!
— Мені страшно!
— Контакт!
Корабель завис над корпусами комбінату “Вікторія”. Під потужним струменем від розекранованих анігіляторів руйнувалося все довкола.
— Посадка!
— Ще рано…
— Посадка! Негайно! Нам дорога кожна мить! Невідомо, як воно тут обернеться.
Ніколіан Джеррі відразу збагнув: діється щось непередбачене. Корабель не пішов на посадку в космопорт, де чекали заздалегідь підготовлені бригади, а завис над комбінатом. З вікна свого помешкання Ніколіан бачив велетенський бублик над “Вікторією”. Вибіг з будинку. Чорний Тор, завбачливо прочинивши дверцята, чекав на нього.
— До “Вікторії”! Негайно!
Чорний Тор відразу набрав швидкість.
Ніколіан намагався збагнути — що ж трапилось? Ніби бездоганно розроблений план… Джеррі бачив, як корабель опускається все нижче й нижче, як від роботи анігіляторів руйнуються споруди комбінату… Ніколіан шаленів. У безсилій люті стискав кулаки.
Тор зупинився на безпечній відстані, щоб потоки розпеченої плазми не пошкодили його самого. Ніколіан усім тілом нервово натиснув на дверцята, але вони не піддались.
— Тор! — закричав. — Негайно відчини!
— Навіщо? — спокійно запитала машина. — До того ж там зараз пекло пекельне.
— Облиш дурні жарти!
— Ти нікуди не вийдеш сам із цього салону, Ніколіане.
— Як це розуміти?!
— Тебе судитимуть, Дю.
— Проклята коробка! Я тебе знищу!
— Я не боюся смерті, Дю. Повір.
— Зрада… — белькотів Джеррі. — Це все Семен… А я йому повірив…
— Ти помиляєшся, Ніколіане. Семен Дю не зрадив. Але він виявився щасливішим від тебе. Вчора вночі він помер. Він прийняв забагато ремінісу.
“ — Я не буду виправдовуватись. Ви все одно не зрозумієте мене… — і раптом Ніколіан Джеррі зірвався на крик. — Не чіпайте мене! Я нічого не зможу вам пояснити! Все це сталося… Я заплутався… Я програв! І тепер ви диктуєте умови й правила!
— Які правила? — спалахнув суддя, його обличчя налилося кров’ю, він ледве стримував себе, щоб не кричати. — Яка гра? Тридцять дев’ять смертей і комбінат смерті — для вас це була просто гра?!”
“КОРИДА”
