Читать «Зерно правди» онлайн - страница 8

І все-таки вони знайшли будинок на околиці, у промисловій частині Сандомира. Той самий будинок. У колишній теплиці, переобладнаній на спальню, конала замучена кишковим грипом дрібненька блондинка з Білорусі, більше не було нікого. Дівчина знай повторювала, що всі поїхали на ярмарок і що вони її вб’ють. Її переляк справив неабияке враження на учасників поїздки, усіх, крім Шацького. Зате слово «ярмарок» примусило його замислитися. Спальня в оранжереї була величезна, крім того, був ще великий будинок, майстерня і склад. Шацький уявив собі Сандомир на мапі Польщі. Місцина із двома повіями-аматорками. Костьол на костьолі. Тиша, спокій, нічого не відбувається. До України близько. До Білорусі теж недалеко. Двісті кілометрів до столиці, до Кракова чи Лодзі ще менше. Нічогеньке місце для перевалочної бази й гуртівні живим товаром. Ярмарок.

Виявилося, що ярмарок був, та ще й який. Великий базар, який місцеві звали торговицею, біржа абсолютно всього між історичним центром та Віслою, біля самої окружної дороги. Шацький порозпитував поліцейського, що там діється. Той відповів, що буває різне, але росіяни залагоджують справи між собою, а якщо втрутитися, то тільки статистику зіпсуєш. Час від часу заметуть якогось хлопчину з лівими дисками або травкою, аби ніхто не казав, що поліція нічого не робить.

З одного боку здавалося малоймовірним, що існує настільки тупа мафія, щоб торгувати людьми на базарі. З іншого — чомусь же злочинці ніде не світяться. Та й базар, власне, розташувався на нічийній території.

Узяли із собою хвору, напівпритомну дівчину, поїхали туди і знайшли. Два здоровенні фургони між ятками з одягом, теоретично зі шматтям, а насправді всередині перебували двадцять зв’язаних дівчат, котрі приїхали шукати кращої долі. Це був нечуваний успіх сандомирської поліції відтоді, як вдалося розшукати вкрадений велосипед отця Матеуша. Протягом місяця місцеві газети ні про що більше не писали, а Шацький ненадовго перетворився на місцеву зірку. Осінь була невимовно гарна.

І йому тут сподобалося.

Подумав собі: «А може, це воно?»

Вони випивали в піцерії «Модена» неподалік прокуратури, він уже був добряче під мухою й здуру запитав, чи немає, бува, у них вакансії. Вакансія була. У них таке трапляється раз чи не на двадцять років, але вона була.

Шацький був переконаний, що почне тут нове, пречудове життя. Кадритиме дівчат у клубах, щоранку бігатиме над Віслою, насолоджуватиметься свіжим повітрям, переживатиме пригоди та пристрасті й нарешті знайде справжнє кохання свого життя, і вони разом старітимуть у порослому диким виноградом будиночку де-небудь біля міського парку. Так, щоб прогулюючись неквапом, дійти до Ринку, сісти в «Малій» або «Кордегардії» й випити кави. Коли він переїздив сюди, ці картини так міцно сиділи в його голові, що їх навіть складно було назвати планами чи мріями. Це була реальність, яка увійшла до його життя й почала втілюватися. От і все. Теодор добре пам’ятав ту мить, коли сидячи на замковій лавці й вигріваючись під осіннім сонцем, він побачив своє майбутнє так виразно, що йому аж сльози набігли на очі. Нарешті! Нарешті він точно знав, чого прагне.