Читать «Зерно правди» онлайн - страница 5

Він спустився вниз і штовхнув важкі, інкрустовані гвіздками залізні двері. У ніздрі вдарив горіховий запах старого паперу.

Стара молитовна зала мала форму великого куба, який оригінальним чином пристосували для потреб архіву. Посередині приміщення звели ажурну конструкцію, яка складалася зі сталевих драбинок, сходів та, передусім, полиць. Конструкція була хіба що трохи меншою від зали, її можна було обійти вздовж стін, можна було ввійти досередини, до лабіринту вузеньких коридорів, або піднятися на вищі рівні й там заглибитися в читання старих документів. Це немовби риштовання скидалося на завелику біму, у якій замість Тори вивчали документи, що інформували про народження, шлюби, сплату податків та вироки. «Бюрократія — це така собі священна книга сучасності», — подумав Роман. Не вмикаючи світла, він обходив уздовж риштовання, торкався долонею прохолодного тиньку. Дійшов до східної стіни, де ще кількадесят років тому в ніші, котра звалася арон га-кодеш, зберігали сувої Тори. Мишинський увімкнув ліхтарика, світло пронизало порошинки, які густо здіймалися в повітрі, і вихопило з темряви золотого грифа, що тримав дошку з гебрайськими літерами. Мишинський міг хіба здогадуватися, що це одна зі Скрижалей Завіту. Спрямував світло догори, але поліхромії, які були ближче до склепіння, потопали в темряві.

Піднявшись на найвищий рівень стрімкими ажурними східцями під акомпанемент металічного відлуння, він опинився під самим склепінням. Походжаючи між полицями з документами, Роман заходився розглядати зображення знаків зодіаку, які оздоблювали горішню частину зали. Уздрівши крокодила, нахмурив брови. Крокодил? Глянув на сусідній знак, Стрілець, і збагнув, що крокодил — то насправді Скорпіон. Може, це мало пояснення. Він лише пам’ятав, що в юдаїзмі не можна зображати людей. Підійшов до знаку Близнюків. Усупереч засаді, вони були зображені як люди, проте позбавлені голів. Мишинський здригнувся.

«Досить уже роздивлятися», — подумав Роман, побачивши на додачу Левіафана, що обкрутився довкола окулюса. Дух смерті й руйнації оточував пляму тьмяного світла, немовби то був вхід до його підводного царства. Мишинському зробилося ніяково. Він запрагнув утекти з архіву, аж раптом краєм ока помітив за круглим віконцем якийсь рух. Сунув голову досередини потвори, та помітив небагато, бо шибка була дуже брудна.

По той бік зали скрипнула дошка, Роман сахнувся, боляче вдарившись при цьому головою об стіну. Вилаявся й виліз із окулюса. Знову щось скрипнуло.

— Гей, хто тут?

Присвічував ліхтариком навсібіч, але довкола бачив самі папери, пилюку й знаки зодіаку.