Читать «Сіль для моря, або Білий Кит» онлайн - страница 18
Анастасія Нікуліна
Жінка усміхнулася, але на цей раз усмішка була болючою, як гримаса.
— Тобі зараз скільки? Чотирнадцять?
— Майже п’ятнадцять.
— Мені тоді було чотирнадцять. Я була такою, як усі, але за одне літо все змінилося. Я враз подорослішала. У мене з’явилися груди. Я цього дуже соромилася й постійно горбилася. Звісно, це помітили. Мене дражнили горбанем. Сахалися від мене, якщо я щось попрошу. Казали: торкнешся горбаня — і в тебе самого горб виросте, — жінка шумно ковтнула.
— То це може статися коли завгодно і з ким завгодно? — Ліза дивилася на співрозмовницю і сама собі не вірила. Замолоду вона напевно була ще гарнішою. Як дивно. То однаково, який у тебе вигляд, — над тобою все одно можуть знущатися. До цієї розмови їй здавалося, що подібне могло статися тільки з нею, тільки з нею й більше ні з ким.
— Так, — кивнула жінка. — Головне не те, що зовні, і не ті, хто навколо. Головне, що в тебе всередині.
— Це надовго?
— Спогади? — жінка закусила губу. — На все життя. Зараз мені вже не так болить, але все одно прикро. Утім, усе залежить від того, скільки ти погоджуєшся терпіти. У мене все скінчилося відразу після випускного. Це важко. Хоча я все одно вдячна їм. Вони зробили мене сильнішою.
— Я ж тут майже рік, у школі — півроку, але здається, що це триває цілу вічність. Ніби до переїзду сюди нічого не було, ніби не пам’ятаю себе іншою, а тільки — коровою і жирною, — останні слова дівчина виплюнула і витерла губи. — Мама каже, що мені треба влитися, що я сама створюю собі проблеми. Але як влитися туди, де тебе ніхто навіть за людину не вважає? Якби можна було зробити так, щоб це припинилося вже сьогодні! От вам не хотілось повернутися назад? І зробити все по-іншому?
— Звісно, хотілося, — жінка мрійливо приплющила повіки. — Ох і наробила б я гамору! — Вона звела руки догори й потяглася до сонця. — Але минуле змінити не можна, з нього просто можна зробити висновки, щоб змінити своє майбутнє. Ти ж хочеш його змінити?
— Хочу! — кивнула Ліза. — Але це важко. Це ж тільки моє власне бажання. Інших усе влаштовує.
— Так, любити важко. Це велика праця. Але якщо ти зможеш впоратися з цим, тоді весь світ полюбить тебе.
Раптом Ліза розізлилася. Що ця дивачка може знати про її життя? Отак сидіти тут, дивитися на море і радити — просто. Вона з-під лоба зиркнула на жінку. Співрозмовниця навіть не помічала її роздратованості. Сказати їй, що спробую, та й годі. Не треба цих порад! Усі можуть тільки говорити. Слова нічого не вирішують!
— Я спробую, — пробурмотіла Ліза, дивлячись у море. Хвилі облизували берег. Цікаво, що думає море?
