Читать «Сіль для моря, або Білий Кит» онлайн - страница 10

— Дивіться, як я можу! — Ліза сміялася й радісно розсипала зірки жменями.

Розділ II. Легкий вітер

Щедре сонце сліпило очі, не залишаючи жодного шансу на те, щоб поспати ще трішки. Ліза скривилася і сховалася від яскравих променів під подушкою. Якщо ще так полежати, може, знову з’явиться цей сон… Дівчина замружилась, уявляючи себе у прохолодному зоряному ­небі. Але золотоголове світило виявилося підступним: воно гріло так, що лежати під подушкою було надто задуш­ливо. Залишки срібного сну випарувалися під спекотними променями.

— Здаюся! — із жалем видихнула Ліза і скинула подушку з ліжка. Опустила праву ногу та руку, провела долонею по пухнастому ворсу килима й скотилася вниз за подушкою. На рівні очей опинилася розпакована коробка цукерок. Ліза відкрила напівпрозору кришку й розчаровано зітхнула: залишилося всього дві. Крихітні мушлі з мармурового шоколаду швидко розтанули в роті. Хотілося пити, та ко́ли більше не було.

Ліза підвелась і потрусила сорочку. У тій щось жалібно брязнуло. На колу, певно, не вистачить. Після вчорашнього просити грошей у тата було тупо. Може, у мами гарний настрій? Ліза взяла гребінець й стала розчісувати сплутану після сну косу, безжально видираючи ковтуни. Її довге, майже до поясу волосся миттєво заплутувалось. Мама зараз дала б добрячого стусана. Дівчина виразно почула голосний вереск:

«Ти що робиш? Геть волосся не бережеш! Голомоза будеш! Цього хочеш?»

Однак у кімнаті мами не було, тому Ліза знизала плечима — густого волосся було так багато, що лисина їй точно не загрожувала. Дівчина заплела вільну косу, скинула піжаму, одягла звичний закритий купальник і потягнулася за шортами.

«Для мене ти найгарніша».

Шорти залишилися висіти на спинці стільця, а Ліза пірнула в довгий жовтий сарафан — мама казала, він приховує фігуру. Спідниця красиво розліталася й приємно шелестіла, поки дівчина збігала вниз сходами.

— Доброго ранку!

Мама стояла коло плити й щось перевертала лопаткою на сковорідці. Ліза вдихнула солодкий запах — оладки!

— Сідай, — мама махнула лопаткою. — Батько вже поїв. І молока собі налий — воно в холодильнику!

Віючи жаром, оладки приземлялися на сніжно-білу тарілку. Поряд стояв повний слоїчок полуничного варення й мисочка зі сметаною. Ліза налила у високу склянку холоднющого молока й випила його одним духом. Потрусила порожнім пакетом і допила останні крапельки. Потім сіла до столу, підчепила виделкою оладку, вмочила її в густу сметану, вкинула до рота й блаженно замугикала.

— Не їж гаряче! — гримнула мама, заправляючи неслухняні кучері за вуха.

Гірка оладок на таці біля сковорідки стрімко росла. Сковорідка щоразу з веселим дзенькотом опускалася на чавунні решітки. Мама зачерпувала густе тісто і спритно формувала акуратні кружечки. Вона таємниче усміхалася, час від часу кидаючи погляд на прозору вазу з великим букетом яскраво-жовтих соняхів.