Читать «Витівки Йонатана Коота» онлайн - страница 8

— Облуплене відро, а на ньому кіт.

— Який вусатий капітан! — зачудовано вигукнув Зефірин.

— Кіт у капелюсі, а на ньому птах.

— Що це таке?! Де річкова міліція? — крикнув якийсь лисий черевань. — Коли я був харцером, такого неподобства не бачив.

— Хулігани! Кота топлять! На поміч! — пищала жінка із сріблястою лисицею на шиї і у вишневому капелюсі на голові, роздратовано крутячи в асфальті дірки кінцем парасольки, яку вона тримала в руці.

Під биками моста ревнув двигун. Моторний човен ОМ виплив назустріч підозрілому котові.

— «Океан», «Океан», — аж на мосту було чути, як старший патруля кричить у мікрофон бортової радіостанції.— «Океан» — Новаку. На курсі НОП… Повторюю: НОП із котом на борту.

— Годі вам, Войтасику, горлати в те радіо! — крикнув інспектор Новак, який щойно тихенько виїхав на міст і, вийшовши з машини, стояв біля поручнів.

Помітивши інспектора, команда човна віддала йому честь, двигун на мить лишився без нагляду і заглухнув. Стало тихіше й спокійніше.

— Войтасику, скажіть мені, що за НОП?

— Доповідаю згідно з наказом.

— А навіщо? Ви ж не по радіо передаєте, а безпосередньо мені. А тут усі свої.

Інспектор розглянувся довкола і кожному, хто стояв поблизу, відкозиряв. Усі приязно відповідали на привітання, — в місті не було більш шанованої, популярної людини, ніж Новак. Бо ж кого тільки Методій не вистежував, кого тільки не затримував! А охорона майна, а проведення слідства?..

Зрештою, про серйозніші справи промовчу.

— Катайте, Войтасику, кліром. Тут усі свої,— повторив Новак.

— Чим катати, громадянине інспекторе? — не зрозумів командир водного патруля.

Моторист, молодий і недосвідчений, вже наготував кийок і так поставив човна, що той загородив дорогу відру, яке підпливало до них.

— От здорово! Буде катавасія! — тішився Зефірин, встромляючи між пруттям балюстради вже не тільки носа, а й усю голову. — Мабуть, ті торпеду пустять.

— Кліром — значить відкритим текстом, — пояснив Новак. — А що за НОП? Де той НОП?

— Неопізнаний Об’єкт Плаваючий. Доповідаю — він саме підпливає.

— Який же він неопізнаний? — спокійно повчав підлеглого інспектор. — Ви вчитеся заочно, і так зіпсували собі зір, що літер не бачите.

Старший річкового патруля глянув і аж зашарівся від сорому. Глянув і сховав міліцейського кийка. Глянула жінка в капелюсі й зітхнула з полегкістю. Глянув лисий черевань, який був колись харцером, і аж скривився з досади, що такий неспостережливий. Ну й, звичайно, всі четверо (про інших присутніх не згадуватимемо) одностайно подумали: оце інспектор — так інспектор, не встиг приїхати, як усе з’ясував!

Люди розійшлися. Найдовше стояв біля поручнів хлопець: він хоч і прочитав напис «Польський фільм» на афіші, прикріпленій до двох паличок, які стирчали над відром, а проте шкодував, що на річці не дійде до сутички.

— Мабуть, знімають «Кота в чоботях»? — запитав він нарешті в Новака.

— В чоботях чи ні, але фільм із котом знімають, — відповів інспектор і в межах опіки ОМ над дітьми запропонував: — Хочеш прокататись?

— Якщо з сиреною, то хочу. — Зефірин аж почервонів від щастя.