Читать «Життєписи дванадцяти цезарів» онлайн - страница 95

4. Із цих чеснот отримав багатий врожай: користувався такою приязню та любов’ю близьких, що Август — не згадую навіть про усіх інших його родичів — довго вагався, чи не призначити його своїм наступником, однак Тиберію наказав усиновити його. Народ настільки його любив, що, як передають очевидці, куди б він лиш не приходив та звідки б не відходив, часом навіть життя його було у небезпеці через великий натовп, що зустрічав чи відпроваджував його. Коли ж він повертався з Германії, придушивши там повстання, всі когорти преторіанців вийшли йому на зустріч, хоча й був наказ, аби вийшло тільки дві, а ввесь римський народ, незважаючи на стать, вік та сан, висипав аж до двадцятого каменя.

5. Найбільше виявилася повага людей до нього в часі його смерті та після неї. У день, коли він відійшов, храми закидали камінням, нищили жертовники богів, викидали домашніх Ларів на вулицю, зрікалися новонароджених дітей. Говорять, що навіть варвари, які воювали між собою чи з нами, встановили на той час перемир’я — так наче пережили власну та спільну трагедію: деякі князі навіть почали відрощувати бороди й поголили голови жінкам на знак великої журби; навіть цар царів покинув полювати й бенкетувати зі своїми вельможами, що у Парфії вважалося знаком великого смутку.

6. У Римі, коли при першій звістці про підірване здоров’я Германіка стривожені й засмучені громадяни очікували сумніших новин, раптом якогось вечора з’явилися чутки непевного походження про те, що він одужав. Народ почав підходити звідусіль до Капітолію із факелами й жертвоприношеннями, та ледве що не зірвав двері храму, аби ніщо не затримало виконання обряду. Сам Тиберій навіть пробудився уночі від гучних вигуків та співу, що лунали звідусіль: “Рим врятовано, врятовано й батьківщину: Германік одужав!” Одначе, як лиш стало відомо про його долю, то ані винагороди, ані едикти не могли втішити горе народу: плачі за ним тривали впродовж усіх святкових днів грудня. Славу померлого та журбу за ним побільшила жорстокість подальших днів: усі були переконані, що повага й страх перед Германіком стримувала жорстокість Тиберія, та все ж невдовзі вона прорвалася.

7. Був одружений з Агриппою, донькою Марка Агриппи та Юлії: мав з нею дев’ять дітей. Двоє із них померли ще немовлятами, один — коли сягав юнацького віку: надзвичайно миле дитя, і його зображення в одязі Купідона Лівія присвятила храму Венери Капітолійської, Август же поставив у своїй спочивальні, і кожного разу, як тільки входив, цілував. Усі решта пережили свого батька: троє дівчат — Агриппіна, Друзилла й Лівілла, що народилися рік за роком поспіль, і стільки ж хлопців — Нерон, Друз та Гай Цезар. Нерона й Друза сенат за звинуваченням Тиберія засудив як ворогів народу.