Читать «Життєписи дванадцяти цезарів» онлайн - страница 79

29. Усе це підсилювалося тим, що він сам переходив усілякі межі етикету, звертаючись до сенаторів та всього сенату. Не погоджуючись у курії з Квінтом Гатерієм, сказав: “Вибач мені, будь ласка, якщо я, сенатор, супроти тебе вільніше висловлюся”. І згодом додав, звертаючись до всіх: “Говорю вам зараз, отці-сенатори, як і колись говорив, що добрий та праведний керівник, якому ви надали таку велику й необмежену владу, повинен служити сенатові й усьому народові, а деколи — й окремим громадянам. Не соромлюся так говорити, оскільки ви для мене завжди були добрими, справедливими та прихильними — і є такими й зараз”.

30. Запровадив також певний вид свободи, затримавши за сенатом та магістратом колишню поважаність та владу. Не було жодної більшої чи меншої, загальної чи приватної справи, яку не виклав би перед отцями-сенаторами: про податки та монополії, про зведення чи відбудовування будинків, навіть про набір чи розпуск воїнів, про розподіл легіонів та допоміжних військ, а також про те, кому продовжити повноваження чи доручити окремі походи, чи що і як йому слід відповідати на листи інших правителів. Ватажка кінного загону притягнув до відповідальності перед сенатом у справі про насильство й грабунок. У курію входив завжди сам-один, а коли раз його принесли недужого на лектиці, то негайно відпустив служників.

31. Ніколи не протестував, коли деякі постанови приймали всупереч його думці. Навіть коли був проти відлучення з міста вже призначених урядовців, щоб вони завжди могли приступити до виконання обов’язків, усе ж один призначений претор отримав дозвіл на поїздку як посланець. Ще одного разу, коли запропонував, аби гроші, що перейшли требійцям за заповітом на побудову нового театру, перевести на улаштування шляху, то досягнути цього не зміг, бо такою була воля грошодавця. Якось, коли сенат під час голосування розділився на дві частини, а Тиберій долучився до меншості, — ніхто за ним не перейшов. 2. Також інші справи провадив лише через магістрат — звичним порядком; консули мали такий авторитет, що деякі посланці з Африки підходили до них із скаргами, що Цезар, до якого їх послали, зволікає з рішенням. Але це не дивувало: усі-бо бачили, як він сам вставав перед ними і давав їм дорогу.

32. Висловив догану військовим консулярам за те, що вони не подали сенатові письмового звіту про свої дії, а також за те, що вони зверталися особисто до нього з приводу розподілу військових нагород, так начебто не мали права зробити це самі. Похвалив претора, коли той перед прийняттям обов’язків згідно з давнім звичаєм перед народними зборами виголосив похвальну промову про своїх попередників. На похоронних процесіях деяких відомих людей був присутній аж до спалювання. 2. Таку ж розважливість виявляв і щодо менше відомих людей та щодо менше важливих справ. Коли урядовці з Родосу вислали йому офіційного листа без відповідного припису, то викликав їх до себе і, не дорікнувши ані словом, наказав приписати все, що потрібно, та відпустив. Коли Тиберій прийшов до граматика Діогена, який щосуботи читав лекції на Родосі, в позаурочний час, той не прийняв його, а послав до нього раба з повідомленням, щоб він прийшов на сьомий день; а коли згодом Діоген сам прийшов у Рим до дверей імператора, щоб привітати його, Тиберій покарав його лиш тим, що наказав прийти через сім років. А коли намісники переконували його збільшити податок провінціям, то він відповів, що добрий пастух стриже овець, а не здирає з них шкіру.