Читать «Життєписи дванадцяти цезарів» онлайн - страница 71

7. Усю свою молодість та наступний дорослий вік — від прийняття чоловічої тоги й аж до початку володарювання — провів ось як. Влаштував одні гладіаторські видовища на честь свого батька, інші — на честь діда Друза. Відбувалися вони в різний час та в різних місцях: перші — на форумі, другі — в амфітеатрі. Для цього запросив навіть деяких рудиаріїв, заплативши їм сто тисяч сестерціїв. Ставив також видовища, однак не був на них присутній: усе влаштовував на широку ногу, витрачаючи гроші матері та вітчима. 2. Одружився із Агриппіною, донькою Марка Агриппи, онукою Цецилія Аттика, римського вершника, якому адресовані листи Цицерона. Незважаючи на те, що від неї мав сина Друза й жили вони у злагоді, а вона знову була вагітна, його змусили розлучитися з нею та відразу одружитися з Юлією, донькою Августа. Зробив це з великими душевними муками, бо з Агриппіною жив у злагоді, а Юлині звички були йому чужі: адже він знав, що навіть при попередньому чоловікові вона прагнула його, про що й говорили у народі. 3. Забути про Агриппіну після розлучення було йому важко: як один раз випадково її побачив, то довго дивився їй услід сумними й повними сліз очима, так що потурбувалися, аби вона більше не потрапляла йому на очі. З Юлією спочатку жив у злагоді та взаємній любові, але з часом що раз більше відсторонявся, так що згодом навіть спав завжди окремо — після того, як зникла запорука їх любові, спільний син, що народився в Аквілеї та помер немовлям. Втратив брата Друза в Германії, тіло його супроводжував аж до самого Рима, йдучи попереду всю дорогу пішки.

8. Свою громадську службу розпочав тим, що в різних справах у присутності Августа захищав царя Архелая, траліанів та фессалійців. Мешканцям Лаодицену, Тиатиру та Хіосу, що потерпіли від землетрусу, допомагав просити в сенату надати їм допомогу. Фаннія Ципіона, який із Вароном Муреною вчинив замах на Августа, звинуватив перед суддями та засудив у зневазі до величі. Поміж тим, займався ще двома справами: хлібом, якого тоді не вистачало, та висліджуванням невільників по всій Італії, господарі яких потрапили у немилість, бо хапали та утримували в неволі не тільки подорожніх, але й тих, що зі страху перед військовою службою втікали до таких сховків.