Читать «Життєписи дванадцяти цезарів» онлайн - страница 56

70. Влаштував таємну гостину, яку в народі називали “бенкетом дванадцяти богів” і про яку ходили різні чутки: усі гості були зодягнені в одяг богів та богинь, а сам Август — як Аполлон. Не лише Антоній у листах дорікає йому, насмішкувато перелічуючи імена гостей, докір міститься й у відомих анонімних віршиках:

Тільки-но з-поміж гостей для застілля обрали хорага,       Шість богів, шість богинь Маллія тут же уздрів. І поки Цезар облудника-Феба наслідує образ,       Поки зображує те, як то боги чинять блуд, Всі небожителі враз од землі відвернулись і навіть       Трон позолочений свій, втікши, Юпітер лишив.

2. Посилили незадоволення від цього бенкету біда й голод у місті, а наступного дня лунали вигуки, що боги поз’їдали усі харчі, що Цезар і справді є Аполлоном, але Мучителем: під цим іменем Аполлона вшановували в одному з районів міста. Дорікали йому також за пристрасть до коштовного коринтського посуду й азартних ігор. Тож у часи проскрипцій на його статуї написали: “Мій батько був лихварем, а я — коринтянин”, оскільки вважали, що він увів деяких громадян у списки проскрибованих через коринтський посуд, що був у них, а в час війни у Сицилії поміж народом гуляла епіграма:

Розбитий двічі в морі, судна втративши, Тепер хоч грою в кості хоче гору взять.

71. Найлегше з усіх цих докорів та нарікань він позбувся звинувачення у розпусництві — завдяки чистоті свого життя як у той час, так і пізніше; а згодом звільнився також від звинувачення у пристрасті до багатств, бо навіть після захоплення Александрії не взяв з царського краму для себе нічого, окрім одного перламутрового глека, а весь золотий посуд щоденного вжитку віддав переплавляти. Що ж до інших пристрастей, то ніколи не втрачав до них запалу, адже подейкують, що і пізніше був падкий на молодих дівчат, яких звідусіль приводила навіть його власна дружина. Чуток про ігри в кості ніколи не соромився, і грав часто й відкрито для власного задоволення, навіть у старшому віці, і не лише у грудні, але також і в інші святкові дні, а часом навіть й в будні. 2. Щодо цього немає жодного сумніву, бо пише у листі так: “Я пообідав, мій Тиберію, у тому ж товаристві: до бенкету долучилися Виніцій та Силій Старший. Вчора й сьогодні попри обід ми грали, як старі: кидали так, що як у когось випаде “пес” чи шістка, той щоразу ставить динарій на середину, а кому випаде Венера, той забирає усе”. 3. В іншому листі: “Ми, дорогий Тиберію, доволі приємно провели Квінкватрії: кожен день грали, так що гральна дошка не встигала охолонути. Твій брат постійно нервував, хоча загалом втратив небагато, бо втративши спочатку багато, всупереч сподіванням потроху відігрався. Я ж особисто програв двадцять тисяч сестерціїв, але тільки тому, що був щирим у грі, як звичайно. Якщо б я вимагав від кожного те, що я позичив, чи залишив би те, що кожному дав, то виграв би принаймні п’ятдесят тисяч. Однак не хочу я цього: нехай краще моя щедрість возвисить мене до небес”. 4. До своєї доньки пише так: “Посилаю тобі двісті п’ятдесят динаріїв, і так само роздаю кожному гостеві, щоб могли пограти під час обіду в кості чи у парний-непарний”.