Читать «Життєписи дванадцяти цезарів» онлайн - страница 33
Гай Светоній Транквілл
8. В чотири роки втратив батька. Коли ж йому сповнилося дванадцять, то на похороні своєї бабці Юлії виголосив промову. Чотири роки після того, як одягнув чоловічу тогу, отримав нагороду на африканському тріумфі Цезаря, хоча й не брав участі у війні, бо був ще дуже молодий. Одразу ж за своїм вуйком вирушив до Іспанії проти синів Гнея Помпея — ще навіть не зовсім одужавши від хвороби — дарма, що дороги були геть запруджені ворогами. Мав при собі зовсім невеликий загін, і це навіть після того, як зазнав кораблетрощі: тим дуже прислужився Цезареві, підтвердивши невдовзі також свої природні здібності до ведення походів. 2. Коли Цезар приєднав Іспанію і почав готувати похід на даків та парфійців, то відіслав Августа в Аполлонію, щоб той на дозвіллі присвятив себе навчанню. Як лиш Август дізнався про вбивство, усвідомлюючи себе спадкоємцем Цезаря, деякий час вагався, чи не вдатися до помочі найближчих легіонів, однак полишив цю думку як швидку та передчасну. Врешті, повернувшись до міста, прийняв спадщину, незважаючи на пересторогу матері та доволі різку незгоду консула Марка Филипа, його вітчима. Від того часу, зібравши військо, почав керувати республікою — спочатку з Марком Антонієм та Марком Лепідом, згодом, протягом приблизно дванадцяти років, з Антонієм, а відтак, протягом сорока чотирьох років — сам.
9. Тож розповівши про його життя у загальному, тепер спробую викласти його по частинах, і не у хронологічному порядку, а за подіями — щоб докладніше все подати та зрозуміти. Провадив п’ять громадянських воєн: мутинську, филипійську, перусійську, сицилійську, актійську. З них перша й остання були проти Марка Антонія, друга — проти Брута й Кассія, третя — проти Луція Антонія, брата триумвіра, і четверта — проти Секста Помпея, сина Гнея.
10. Початком та причиною усіх воєн було ось що. Оскільки перед собою не бачив жодного іншого завдання, окрім помсти за вбивство свого вуйка та продовження його починів, то одразу ж після повернення до Аполлонії хотів несподівано напасти на Брута й Кассія, але ті передбачливо сховалися від небезпеки. Все ж, незважаючи на їх втечу, постановив притягти їх до відповідальності за вбивство через суд. Ігри на честь Цезаревої перемоги влаштував сам, бо ті, що мали це робити, відмовилися. 2. Аби ще пильніше виконувати все, що намірився, незважаючи на те, що був патрицієм, а не сенатором, висунув свою кандидатуру на посаду народного трибуна, оскільки попередній раптово помер. Але консул Марк Антоній, на якого той уповав найбільше, виступив проти таких намірів, а також ні в чому не підтримував його, навіть у звичайних законних справах, вимагаючи величезного хабара. Тоді він перейшов на сторону оптиматів, бо вважав, що Антоній їм ненависний насамперед тому, що він оточив Деціма Брута в Мутині, намагаючись силою зброї викинути його з провінції, яку надав йому Цезар та затвердив сенат. 3. Піддавшись намовлянням деяких осіб, Август заплатив найманцям, щоб вбили Антонія, проте замах було викрито, і тоді, боячись удару у відповідь, почав збирати за великі гроші воїнів-ветеранів для свого власного захисту та оборони республіки. Дістав наказ очолити зібране військо як пропретор, і разом з Гірцієм та Пансою, які прийняли консульство, вирушити на допомогу Деціму Брутові: і цю доручену йому війну завершив двома битвами у тримісячний строк. 4. Антоній описує, що в першій битві він утік, і появився аж через два дні без плаща і без коня; хоча багато хто засвідчує, що вже в наступній битві виступав не лише як полководець, але і як воїн, перебуваючи в самій гущавині бою. Коли ж важко поранили знаменоносця з його легіону, то сам перехопив знамено й довший час носив на плечах.
