Читать «Життєписи дванадцяти цезарів» онлайн - страница 27

79. Такий жахливий вияв неповаги до сенату побільшив ще одним, значно зневажливішим вчинком. Повертавсь до міста після жертвоприношень на латинських святах, і супроводжував його величезний галасливий натовп, а хтось із юрби увінчав його статую лавровим вінком з білою стрічкою довкола, то народні трибуни Епідій Марул та Цезетій Флавій наказали зняти цей вінок, а чоловіка відвести у в’язницю. Однак Цезар, ображений тим, що натяк на царську владу не мав успіху, чи тим, що від нього забрали честь самому відмовитися від неї, зухвало дорікнув їм та позбавив посади. 2. Відтоді уже не знаходив у собі сили відхилити від себе неславу здобуття титулу царя. Хоча й тоді, коли народ називав його царем, у відповідь він говорив, що не є царем, а є Цезарем; а також, коли на луперкаліях промовляв з ростральної трибуни, консул Антоній кілька разів намагався покласти йому на голову діадему, та він відмовлявся від цього та відіслав діадему в храм Юпітера Величного Блаженного, що на Капітолії. 3. До того ж, виникали різні чутки, що Цезар намірявся переселитися в Александрію чи Іліон, одночасно перевівши туди також усі сили імперії, тим самим спорожнивши Італію податками та полишивши турботу про місто на друзів, і що на першому засіданні сенату Луцій Котта, один із “п’ятнадцяти”, повинен повідомити, що згідно із пророчими книгами, парфіян може перемогти лише цар, і тому Цезаря слід проголосити царем.

80. Саме тому змовники й поспішили влаштувати змову, аби не дозволити цьому статися. Тож усі невдоволені, що колись збиралися по двоє чи троє, тепер зійшлися разом, оскільки і народ вже не був задоволений наявним станом речей, а відкрито і таємно виступав проти диктатури, прагнучи знайти захисників. 2. Коли ж у сенат почали допускати іноземців, то появилися листівки із написами: “Нехай благо створиться: аби ніхто новим сенаторам не показував дорогу в сенат!” А народ поспівував такі пісеньки:

Галлів Цезар вів в тріумфі; він же їх веде — в сенат, От вони й взяли з каймою тогу, скинувши штани.

3. Коли Квінт Максим, що був призначений консулом на три місяці, входив у театр, і коли ліктор за звичаєм наказав привітати його, то звідусіль залунали вигуки: “це не консул!” Після усунення трибунів Цезетія та Марулла на наступних виборах було віддано багато голосів за те, щоб їх призначити консулами. Під статуєю Луція Брута хтось написав: “Якщо б тільки ти був живий!”, а під Цезаревою —

Брут, царів прогнавши з Риму, першим консулом там став; Цей же, консула прогнавши, врешті, першим став царем.

Понад шістдесят змовників, на чолі з Гаєм Кассієм та Марком і Децімом Брутом, готували підступ. Спочатку вони вагалися, чи вбити Цезаря на Марсовому полі, розділившись на дві групи та скинувши його з мосту, коли він закликатиме триби голосувати, чи схопити його на Святій Дорозі, чи на підході до театру. Та після того, як сенат намірився скликати збори в курії Помпея травневих ід, вони легко визначилися з місцем та часом змови.