Читать «Життєписи дванадцяти цезарів» онлайн - страница 23

66. Коли ж воїни лякалися чуток про кількість ворогів, то Цезар ніколи не заперечував і не применшував їх, а навпаки — стверджував та зумисне побільшував. Коли зі страхом очікували надходження Юби, то скликавши воїнів, промовив: “Знайте, що за декілька днів прибуде сюди цар із десятьма легіонами, тридцятьма тисячами кінноти, сотнею тисяч легкоозброєних, трьомастами слонів. Тому краще, аби деякі з вас перестали надалі допитуватися чи домислюватися, а вірили мені, бо я знаю напевне: або ж посаджу їх на старезний човен та накажу забиратися під будь-яким вітром у будь-які землі”.

67. Звертав увагу не на всі правопорушення, і не карав усіх без винятку, а лише дезертирів та заколотників — переслідував та карав їх суворо, закриваючи очі на все інше. Часто після великої битви та перемоги звільняв їх від усіх обов’язків та давав можливість повеселитися усім на дозвіллі, і мав звичку вихвалятися, що його воїни можуть добре битися навіть тоді, коли пахнуть олією. 2. На всіх зібраннях звертався до них не “воїни”, а значно поважніше, називаючи їх “друзями по зброї”. Завжди дбав про їх озброєння, нагороджував їх гарною зброєю, оздобленою сріблом та золотом — як для вигляду, так і щоб краще тримали її у битві, боячись втратити. Любив їх настільки, що коли довідався про поразку Титуріана, то почав відпускати бороду та волосся, і обрізав не швидше, аніж помстився ворогам.

68. Завдяки цьому зробив усіх відданими собі та відважними. Тільки-но розпочав громадянську війну, центуріони з кожного легіону заофірували одного кінного воїна за свій кошт, а всі воїни служили задарма та навіть без харчів, оскільки багатші взяли на себе турботу про бідніших. І за такий довгий період ніхто з воїнів не покинув його, а кожен із тих, що потрапили у полон, відмовлявся служити проти Цезаря навіть за умови збереження життя. 2. Голод, а також усілякі інші труднощі, чи то коли перебували в облозі, чи коли самі стояли облогою, переносили з надзвичайною стійкістю, так що сам Помпей, побачивши біля укріплень Дирахія щось на зразок хліба з трави, яким ті харчувалися, то сказав, що має справу зі звірами, і наказав швидше викинути його і не показувати нікому, аби його воїни не підупали духом, спостерігаючи таку стійкість і рішучість ворога. 3. А про відвагу, з якою воїни боролися, засвідчує те, що після єдиної невдалої битви при Дирахії самі вимагали для себе покарання, так що імператор повинен був радше втішати їх, а не карати. В інших боях незліченну кількість ворожих військ легко перемагали значно меншими своїми силами. Тож одна когорта шостого легіону перед фортецею протягом кількох годин стримувала натиск чотирьох легіонів Помпея, і майже вся полягла від зливи ворожих стріл, яких згодом серед мурів фортеці знайшли сто тридцять тисяч. 4. І це не дивно, якщо згадати окремі подвиги — чи то центуріона Кассія Сцеви, чи воїна Гая Ацилія, не говорячи про інших. Адже Сцева, втративши око, із пораненим стегном та плечем, щитом, пробитим у ста двадцяти місцях, все ж утримував доручену йому оборону брами фортеці. Ацилій у морській битві при Массилії, вхопившись за корму ворожого корабля правицею і втративши її, все ж продовжував одним щитом гнати ворогів перед себе, наслідуючи відомий подвиг грека Цинегіра.