Читать «Життєписи дванадцяти цезарів» онлайн - страница 20

55. Його красномовство та військове мистецтво або дорівнювало славі найдосвідченіших, або ж навіть перевершувало її. Після звинувачування Долабелли Цезаря одноголосно зарахували до провідних адвокатів міста. Відомо, що Цицерон, перераховуючи ораторів у “Бруті”, говорить, що не бачить когось такого, хто дорівнював би Цезареві, і називає його спосіб викладу елегантним та блискучим, і водночас величним та у певному сенсі благородним; і до Корнелія Непота так про це пише: 2. “Тож що? Якого промовця ставитимеш понад ним з-поміж усіх тих, які присвятили себе лише цьому? Чия мова гостріша чи змістовніша? Чиї слова гарніші чи вишуканіші?” Виглядає на те, що в молоді роки Цезар намагався наслідувати манеру красномовства Цезаря Страбона, з чиєї промови, що називається “За Сардів”, багато чого дослівно переніс у свій виступ на суді. Говорять, що промовляв сильним голосом, був пристрасний у рухах та жестах і, попри те, не позбавлений вишуканості. 3. Залишив ряд промов, однак поміж ними є такі, що приписують йому випадково. Август заслужено вважав, що промову “За Квінта Метелла” записав писар, що заледве встигав за словами промовляючого, а не видав сам Цезар: а також я сам у деяких зразках віднаходжу, що у заголовку не було написано “За Метелла”, а “Яку написав Метеллові”, хоча й мовиться від імені Цезаря, і в ній він захищає себе та Метелла від спільних наклепників. 4. Також промова “До воїнів у Іспанії*”, на думку Августа, не належить Цезареві, однак ця промова існує у двох частинах: одна — перед початком бою, а друга — опісля; хоча Азиній Полліон говорить, що він тоді не мав часу для промови через раптовий напад ворогів.

56. Залишив також “Записки” про війну в Галлії та про громадянську війну з Помпеєм. Але щодо записок про Александрійську, Африканську та Іспанську війни, його авторство сумнівне: одні вважають за їх автора Оппія, інші — Гірція, який також доповнив останню незавершену книгу про війну в Галлії. Щодо Цезаревих “Записок”, то Цицерон у цьому ж “Бруті” говорить так: 2. “Залишив записи доволі високого ґатунку: вони чисті, прямі, вишукані, позбавлені усіляких мовних прикрас та полови. Адже він прагнув, щоб ті, які писатимуть історію, мали усе готове: однак, мабуть, зробив послугу лише недолугим, які прагнули б оздобити їх непотрібними прикрасами; а здорові ж глуздом люди утримуються від будь-яких поправок”. 3. Про ці “Записки” Гірцій так говорить: “Загальна думка настільки високо їх оцінює, що видається, наче він позбавив усіх наступних дописувачів можливості щось додати, а не подав їм таку нагоду. А цьому більше маємо дивуватися ми, аніж будь-хто інший: усі інші знають, як добре і довершено уклав, а ми ж знаємо, як до того ж легко і швидко”. 4. Анізій Полліон вважає, що вони укладені з недостатньою скрупульозністю та не зовсім відповідають тому, що справді було, оскільки Цезар швидко приймав на віру те, що інші говорили про свої дії, а також те, що робив сам він, чи з певним наміром, чи то просто через забудькуватість передавав неточно: адже вважав, що це все буде переписуватися та виправлятися. 5. Залишив також дві книги “Про аналогію”, і дві “Проти Катона”, а також поему, що зветься “Дорога”. Першу з цих книг уклав під час переходу Альп, коли з Ближньої Галлії повертався до війська після судових засідань, а наступні — у час битви при Мунді; останню ж написав під час двадцятичотириденного переходу із Рима до Дальньої Іспанії. 6. Збереглися також його листи до сенату, які він, мабуть, чи не перший уклав за зразком і формою книжечки пам’ятних записок, бо перед тим консули і полководці писали свої послання тільки на окремих аркушах. Збереглися також листи до Цицерона і до близьких зі своєї родини про приватні справи. Якщо виникає необхідність щось приховати у цих листах, він використовує тайнопис, тобто так переставляє літери, що неможливо виділити жодного слова: якби хтось хотів дослідити та зрозуміти щось, то мав би замінити кожну літеру четвертою: “D” замість “А”, і так далі. 7. Залишилися також деякі твори з його дитячих та юнацьких років, як-от “Похвала Геркулесові”, трагедія “Едіп”, а також “Зібрані вислови”, проте Август заборонив публікувати всі ці книги, відіславши відповідного листа до Помпея Марка, якого призначив для впорядкування бібліотек.