Читать «Життєписи дванадцяти цезарів» онлайн - страница 195

16. Напередодні своєї загибелі відмовився їсти фрукти, що йому подали, наказавши відкласти їх на завтра, і додав: “Якщо лиш зможу їх спожити”, і звернувшись до ближніх, сказав, що Місяць наступного дня забагряниться кров’ю в сузір’ї Водолія і станеться щось таке, про що говоритимуть люди по цілому світові. А опівночі настільки був нажаханий, що аж зіскочив з ліжка. Відтак на ранок привели до нього віщуна з Германії: тлумачачи блискавки, він провістив зміну влади — Доміціан вислухав його і засудив до смертної кари. 2. Хвилюючись, роздряпав прища на чолі, так що бризнула кров — “Якби на цьому й скінчилося” — промовив. Тоді й запитав, котра година, і хоча була п’ята, якої боявся, йому зумисне сказали, що вже шоста. Зрадівши, та вірячи, що небезпека вже позаду, подався було приймати купель, але служник Партеній, що прислуговував у спальні, зупинив його, повідомивши, що хтось хоче негайно його бачити у невідкладній справі. Тоді розпустив усіх своїх слуг, увійшов у спальню, і там його й убили.

17. Про задум і проведення вбивства розповідають ось що. Змовники ще вагалися, коли і як здійснити задумане — чи коли купатиметься, чи коли обідатиме, і Стефан, управитель Доміцилли, який саме тоді перебував під слідством за присвоєння грошей, запропонував їм пораду й допомогу. Щоб уникнути підозри, ще за кілька днів до того обмотав ліву руку, наче вона в нього недужа, вовняною пов’язкою, а на призначену годину сховав у ній ножа. Тоді, вдаючи, що розкриває змову, дістав дозвіл увійти, і, подавши записку, вдарив Доміціана в пах, поки той у здивуванні читав. 2. Поранений ще намагався відбиватися, однак надбіг корнікулярій Клодіан, а також Максим, вільновідпущеник Партена, і Сатур, декуріон охоронців спальні, та ще хтось із школи гладіаторів, і добили, нанісши ще сім ран. Свідком вбивства був хлопчина, що, як звичайно, прислуговував Ларам у спальні. Він також додає, що Доміціан, як тільки дістав перший удар, крикнув йому, щоб дістав кинджал з-під подушки і закликав служників, але при узголів’ї нічого не було, крім поножів, а двері виявилися зачинені. Тим часом імператор зчепився із Стефаном та повалив його на землю і боровся довший час, намагаючись то вирвати ножа, то видряпати очі закривавленими пальцями. 3. Тож убили його чотирнадцятого дня до жовтневих календ, на сорок п’ятому році життя, на п’ятнадцятому році панування. Труп його винесли гробарі та поховали на кладовищі для простолюду. Згодом Филіда, його годувальниця, спалила тіло у своєму приміському помісті на Латинській дорозі, а рештки таємно перенесла в храм роду Флавіїв та змішала з прахом Юлії, доньки Тита, яку також виховувала.