Читать «Життєписи дванадцяти цезарів» онлайн - страница 187

9. Тит заявив, що вищий понтифікат прийме для того, щоб зберегти свої руки чистими, і дотримав обіцянки. Після цього не скарав нікого смертю: хоча й були різні причини для покарань, заприсягнув, що радше загине сам, аніж дасть загинути комусь. Двох із патриціїв звинуватили у спробі захопити владу — та він лише попросив їх облишити свої наміри, повчаючи, що принципат дає доля: усе інше, що забажають, обіцяв їм дати. 2. Негайно послав свого кур’єра до матері одного з них, яка була на той час далеко, аби повідомити, що її син у безпеці; пізніше не лише запросив їх до себе на родинний обід, але й наступного дня під час виступу гладіаторів зумисне посадив поблизу, і коли йому принесли зброю бійців, то простягнув їм для перевірки. Говорять також, що довідався про їхні гороскопи і сказав, що їм обом загрожує небезпека, але від когось іншого, як, зрештою, й трапилося. 3. Його брат постійно замислював підступи проти нього — зовсім відверто налаштовував проти нього війська, думав навіть про втечу до них: але Тит ніколи не мав наміру ані знищити його, ані вислати, ані вкоротити його повноважень — навпаки, від першого дня правління називав його своїм союзником і наступником, хоча наодинці часто слізно благав його хоча б відповідати взаємною прихильністю до нього.

10. Смерть перекреслила його подальші звершення, більше скривдивши людей, аніж його самого. Коли ігри завершилися, наприкінці довго плакав перед усіма глядачами. Подавшись після цього у своє сабінське помістя, ще більше засумував, бо жертовна тварина вирвалася йому з рук, а з ясного неба вдарив грім. Одразу ж на першій зупинці схопила його лихоманка, і кажуть, що коли пересів у лектику, відгорнув заслінку й, поглянувши на небо, гірко жалівся, що незаслужено життя покидає його: говорив, що про жоден свій вчинок не шкодує, за винятком лиш одного. 2. Що це було, ані він тоді не сказав, ані ніхто інший не довідався. Дехто думає, що згадалися йому стосунки з братовою жінкою, хоча Доміція свято присягалася, що такого не було, а вона не заперечувала б, якщо було, а навпаки, вихвалялася б цим, адже мала неймовірну схильність хизуватися усілякою розпустою.

11. Помер на тій самій віллі, що й Веспазіан, у вересневі іди, два роки й два місяці по тому, як заступив батька, на сорок другому році життя. Коли звістка про смерть поширилася, увесь народ сумував так, наче втратив рідного у сім’ї; сенат зібрався в курії ще перед тим, як його скликали едиктом, і спочатку за закритими, а згодом і при відкритих дверях склав померлому такі почесті й похвали, яких ніколи не складав живому Титові в його присутності.

12

Доміціан

1. Доміціан народився дев’ятого дня до листопадових календ, коли його батька призначили консулом і наступного місяця він мав заступити на посаду; будинок, у якому народився, був у шостому районі міста на Гранатовій вулиці: згодом Доміціан перебудував його в храм роду Флавіїв. Розповідають, що юність і молоді роки провів у такій нужді й неславі, що в нього вдома не було навіть срібного посуду. Багато хто говорить, що Клодій Полліон, колишній претор, про якого Нерон написав поему “Одноокий”, зберігав і навіть часом показував записку, в якій Доміціан пропонував йому ніч; були навіть такі, що стверджували, начебто він злягався з Нервою, своїм наступником. 2. Під час війни з Вітелієм він переховувався на Капітолії разом із своїм вуйком Сабіном і частиною війська, що було під його керівництвом, а коли увірвалися вороги і почалася пожежа, на ніч сховався у сторожці, а вранці, переодягнувшись служником Ізиди, разом з іншими жерцями різних вірувань перейшов Тибр, і лише з одним товаришем, що колись з ним вчився, подався до його матері, а там так сховався, що воїни ніяк не могли його знайти, хоча буквально наступали йому на п’яти. 3. Показався лише після перемоги, і його тут же проголосили цезарем; прийняв повноваження міського претора, консульську владу, але тільки за іменем, оскільки всі судові справи перейшли до його близького колеги. Проте свою владу використовував настільки зухвало, що вже тоді було цілком очевидно, ким стане у майбутньому. Не вдаватимуся в подробиці, а лише скажу, що звів багатьох жінок, а опісля одружився з Доміцією Лонгіною, хоча вона була дружиною Елія Ламія; одного дня призначив понад двадцять посад у місті та за його межами, так що навіть Веспазіан, жартуючи, запитував, чому він і йому не прислав наступника.