Читать «Життєписи дванадцяти цезарів» онлайн - страница 184

2. Виховувався при дворі разом з Британіком — вивчав ті ж дисципліни, навчали їх ті ж наставники. Говорять, що у цей час Нарцис привів одного віщуна, Клавдієвого вільновідпущеника, щоб той сказав щось про Британіка. Той із впевненістю заявив, що Британік не буде імператором, а про Тита, що стояв поблизу, сказав, що той беззаперечно буде. Юнаки були настільки близькі, що отруєне питво, від якого Британік загинув, Тит скуштував також, бо лежав поблизу, і довго після цього мучився. Тит не забув про це, а встановив у Палатині золоту статую своєму другові та присвятив іншу зі слонової кості, що зображала Британіка вершником, яку досі несуть на процесії в цирку, і на першій процесії Тит посвячував її.

3. Вже у ранньому дитинстві проявилися яскраві риси його характеру і краса тіла, які щораз більше зростали разом із ним. Мав чудову поставу: не бракувало йому ані достойності, ані привабливості, велика сила поєднувалася з невисоким зростом, дещо виступав живіт. Пам’ять мав надзвичайну, а також неймовірний хист майже до всіх мистецтв — як військових, так і мирних. 2. Вправно володів зброєю і досконало правив конем; з надзвичайною легкістю, швидко й навіть без підготовки складав блискучі промови та поеми як латиною, так і грекою; не був байдужим до музики — вмів гарно співати і вправно грав на кифарі. Від багатьох я довідався, що він дуже швидко писав, так що навіть задля забави й жарту змагався зі своїми писарями, а також копіював будь-який почерк, який бачив, і жартував, що міг стати неабияким підроблювальником документів.

4. Будучи військовим трибуном у Германії та Британії, здобув славу за велику відвагу і не меншу скромність, про що свідчить велика кількість статуй, зображень і написів на його честь по цих двох провінціях. 2. Після військової служби подався на форум — більше для честі, аніж для професії. Тоді й одружився з Арециною Тертуллою, батько якої, колишній префект когорти преторіанців, був римським вершником, а коли вона померла, одружився з Марцією Фурніллою, що була зі славного роду, але з нею розлучився, коли народилася донька. 3. Після квестури очолював легіон і підкорив дав міцні міста в Юдеї — Тарихею і Ґамалу. Під час однієї битви втратив коня і вискочив на іншого, вершник якого загинув у бою.

5. Згодом його послали привітати Ґальбу, що став імператором, і під час цього Тит привернув до себе увагу людей, бо думали, що Ґальба хоче його всиновити. Але відчувши, що готується заворушення, Тит повернув з дороги і, підійшовши до оракула Венери Парфійської, хотів порадитися про подальше плавання, і тут отримав запевнення про майбутню владу. 2. У швидкому часі сподівання виповнилися, і його залишили для подальшого підкорення Юдеї. Під час останньої битви за Єрусалим він убив дванадцять ворогів такою ж кількістю стріл і захопив місто на день народження своєї доньки. Воїни так раділи перемозі та настільки були йому віддані, що із вдячності проголосили Тита імператором, а коли він від’їжджав з провінції, то благаннями і навіть погрозами затримували його, вимагаючи або залишитися, або взяти усіх їх із собою. 3. Так зародилася підозра, що намагається відлучитися від батька і відвоювати собі володіння на Сході. Підозра збільшилася тоді, коли подався в Александрію і одягнув корону на церемонії освячення мемфійського бика Апіса: був такий давній звичай і обряд, але знайшлися такі, що витлумачили його на свій лад. Тому відразу подався до Італії: на вантажному човні добрався до Регію та Путеол, а звідти попрямував до Рима і постав перед здивованим батьком, спростовуючи невиправдані чутки: “Я прийшов, батьку, прийшов”.