Читать «Життєписи дванадцяти цезарів» онлайн - страница 181

15. Ніколи не було покарано невинного — хіба що за відсутності Веспазіана, чи без його відома, чи проти його волі, чи у нього за спиною. Гельвідій Приск лише один привітав його як звичайного чоловіка, коли той повертався з Сирії, а також у своїх преторських едиктах не назвав його титулів і не згадав про нього, все ж Веспазіан розсердився на нього тільки тоді, коли той принизив його в суперечці. Та й навіть після того, коли Веспазіан спочатку вислав його, а потім наказав убити, все ж різними способами намагався його врятувати, навіть послав, щоб відкликати вбивцю — і врятував би, якщо б не хибне повідомлення, що його вже вбито. Насправді ж, ніколи не радів з якогось убивства, та й часто горював і сумував над справедливо покараними.

16. Єдине, за що можна йому заслужено дорікати, це жадоба грошей. Не вдовольнившись тим, що відновив ті податки, які відмінив Ґальба, додав нові та ще більші, підняв побори з провінцій, а деякі навіть подвоїв; відкрито займався тим, чим соромилася б займатися звичайна людина — купував усілякий крам, аби згодом розпродати його дорожче. 2. Без вагань продавав посади усім пошукувачам, виправдання усім підсудним — як винним, так і невинним. Вважають, що зумисне просував на вищі посади зажерливих прокураторів — щоб засудити їх, коли розбагатіють: в народі говорили, що він їх використовує, як губки: сухими їх намочує, а мокрими — витискає. 3. Одні стверджують, що він за природою був неймовірно жадібний. Ставши імператором, відмовився безплатно надати свободу старому пастухові, яку той смиренно випрошував, — і той, з гіркотою сміючись над ним, промовив: “Лис міняє шерсть, але не вдачу”. Інші, натомість, вважають, що до таких стягнень та грабунків спонукала його необхідність поповнення збіднілої республіканської та імператорської казни, оскільки на самому початку свого владарювання визнав, що йому потрібно сорок мільярдів для відновлення республіки. Це видається правдоподібним, адже він використовував ці кошти справедливо, хоча вони були не зовсім чесно здобуті.

17. Був щедрим до всіх класів громадян: поповнював ценз сенаторам, збіднілим консулярам надавав щорічну допомогу по п’ятсот тисяч сестерціїв, міста, зруйновані землетрусами чи пожежами, по всіх своїх володіннях відбудував на ще кращі, всіляко сприяв розвитку талантів і мистецтв.

18. Він перший почав надавати щорічно з казни сто тисяч сестерціїв латинським і грецьким вчителям риторики; видатних поетів та митців, як-от реставратора Венери Коської та Колоса, нагородив чималими дарунками і доброю платнею; один інженер вигадав, як перенести величезні колони на Капітолій невеликим коштом — Веспазіан дав за це йому чималу винагороду, проте застосовувати пристрій відмовився: сказав, що “повинен дати народу попоїсти”.

19. На іграх при посвяченні нової сцени театру Марцелла Веспазіан відновив давні музичні вистави. Трагічному акторові Апеллові подарував чотириста тисяч сестерціїв, Терпнові й Діодору, кифаредам, по двісті тисяч кожному, багатьом дав по сотні тисяч, а щонайменше — то по чотириста, і до того ж дарував чимало золотих вінків. Часто влаштовував гучні та пишні гостини — щоб допомогти торговцям. Роздавав подарунки чоловікам на Сатурналії, а жінкам — на березневі календи. Однак навіть через це не позбувся неслави про свою колишню скупість. 2. Александрійці зазвичай називали його Цибіокастом, прізвиськом одного з їх царів, немитого і скупого. На його похороні Фавор, головний мім, натягнувши маску Веспазіана і наслідуючи, за звичаєм, вчинки і слова живого, голосно запитав прокураторів, скільки коштуватиме церемонія, і почувши у відповідь “десять мільйонів”, закричав: “Дайте мені сто тисяч, і хоч у Тибр киньте!”.