Читать «Життєписи дванадцяти цезарів» онлайн - страница 176

3. Тим часом, одружився на Флавії Доміцилі. Вона була коханкою Статилія Капелли, римського вершника з Сабрати в Африці: Флавія мала тільки латинське громадянство, але невдовзі суд рекуператорів проголосив її вільнонародженою і римською громадянкою на клопотання її батька, Флавія Ліберала, який був родом з Ферентина, і був не більше, ніж писарем при квесторі. Від неї мав трьох дітей — Тита, Доміціана й Доміциллу. Однак пережив дружину й доньку, втративши їх, ще як був мирянином. Після смерті дружини знову взяв до себе свою колишню коханку Ценіду, вільновідпущеницю й секретарку Антонії, і мав її за законну дружину, навіть коли вже був імператором.

4. За імператора Клавдія під впливом Нарциса послали його легатом легіону в Германію, звідти перевели в Британію, де брав участь у тридцяти битвах із ворогом. Переміг два сильних племені, підкорив двадцять міст і острів Вектис, що поблизу Британії, змагаючись частково під керівництвом легата Авла Плавта, частково під керівництвом самого Клавдія. 2. За це дістав тріумфальні відзнаки, а згодом — два жрецькі сани і, зрештою, консульство, яке посідав два останні місяці в році. Відтоді й аж до проконсульства проводив час у спокої й на самоті, побоюючись Агриппи, що все ще мала силу біля сина й ненавиділа друзів уже померлого Нарциса. 3. Відтак, за жеребом одержав Африку, і керував нею з належною достойністю, хоча якось під час повстання в Гадруметі його закидали ріпою. Тож повернувся зовсім небагатий і, втративши довіру кредиторів, заклав усі свої маєтки братові, а сам для підтримання свого становища зайнявся торгівлею мулами, і через це в народі його називали “мульщиком”. А ще кажуть, що його звинуватили у вимаганні двохсот тисяч сестерціїв з одного юнака, якому він випросив сенаторське вбрання супроти волі його батька, і за це його добряче покарали. 4. Супроводжував Нерона в Ахейській подорожі, проте часто виходив або засинав, коли той співав, чим накликав на себе величезну немилість: йому заборонили не тільки супроводжувати, але й вітати імператора, і він подався в маленьке віддалене село, де переховувався і жив у страхові, допоки не отримав провінцію і військо. 5. Ще віддавна по цілому Сході поширилася стійка думка про те, що доля призначила вихідців з Юдеї володіти світом. Це провіщення стосувалося Римського імператора, як згодом випадково виявилося, однак юдеї, сприйнявши його стосовно себе, збунтувалися, вбили намісника, вигнали консульського легата, що прибув із Сирії на допомогу, і відібрали орла. Аби придушити заворушення, було необхідне велике військо та чималої відваги полководець, якому безпечно можна було б довірити справу такої ваги: тому обрали саме його, як чоловіка досвідченого та безстрашного, що не викликав побоювань через своє скромне походження й ім’я. 6. Тож отримавши до місцевих військ два легіони, вісім загонів кінноти, десять когорт, взявши свого старшого сина одним з легатів, як тільки прибув на місце, схилив на свій бік сусідні провінції, одразу налагодив дисципліну в таборі, а в кількох перших битвах виявив таку відвагу, що при захопленні фортеці його поранили каменем у коліно, а в щит поцілило кілька стріл.