Читать «Життєписи дванадцяти цезарів» онлайн - страница 170

4. У старшому віці, зіпсутий найрізноманітнішими пороками, був на високому становищі при дворі. Зблизився з Гаєм через пристрасть до кінних перегонів, з Клавдієм — через гру в жеребки, але найближче був до Нерона — і не лише за те саме, а також і за особливу заслугу. Під час змагань кифаредів на Нероніанах побачив, що Нерон прагне виступити, однак не зважується вийти, хоча усі вимагали його виступу, і уже збирається піти з театру: Вітелій, стверджуючи, що прийшов як посланець від благаючого народу, переконав його повернутися.

5. Завоювавши таким шляхом прихильність трьох правителів, досягнув не тільки високих посад, а навіть жрецьких почестей. Після цього став проконсулом в Африці, керував громадськими роботами. По-різному виконував свою роботу, по-різному й говорили про нього. Два роки поспіль бездоганно управляв провінцією, позаяк був легатом при своєму братові наступного року. Говорять також, що будучи службовцем у Римі, викрадав прикраси і дари з храмів, підмінюючи золоті й срібні коштовності свинцевими й бронзовими.

6. Був одружений з Петронією, донькою консуляра, від неї мав сина Петроніана, сліпого на одне око. Він був призначений спадкоємцем своєї матері за умови, що вийде з-під опіки батька: той звільнив його, але швидко вбив, у чому всі переконані, тому що вигадав, ніби той замислював батьковбивство, але через докори сумління сам прийняв отруту, яку готував для злочину. Дещо пізніше одружився з Ґалерією Фунданою, донькою претора, і від неї мав сина й доньку, але хлопчик так заїкався, що був майже німим та безмовним.

7. Всупереч сподіванням, Ґальба послав його в Нижню Германію. Дехто вважає, що сталося це за порадою Тита Вінія, чоловіка вельми впливового на той час, прихильність якого Вітелій здобув через їх спільне вболівання за “синіх”. Сам Ґальба говорив, що найменше слід боятися тих, хто думає лише про їжу, і що багатства провінції, можливо, наситять його бездонний стравохід, — так що кожному було видно, що призначення його було радше зневажливим, аніж почесним. 2. Усі знали, що коли вирушав у дорогу, то зовсім не мав грошей, і родина була в такій скруті, що для дружини й дітей, яких залишив у Римі, винайняв останній поверх, а власний будинок віддав в оренду до кінця року; а щоб покрити витрати на дорогу, заклав перлину з материнського намиста. Юрбу кредиторів, які вистежували і хапали його, — серед них були мешканці Синуеси й Форміану, з яких зібрав і привласнив громадські податки, — відстрашив неправдивими наклепами: одного вільновідпущеника, що наполегливо вимагав повернення боргу, звинуватив за образу дією, стверджуючи, що той копнув його, і відступився лише тоді, коли вирахував з нього п’ятдесят тисяч сестерціїв. 3. Коли він прибув до війська, що і без того було настроєне проти імператора та прагнуло бунту, прийняли його з радістю, з простягнутими до неба руками: син триразового консула, в розквіті сил, добродушний і щедрий — був наче даром богів. Таке попереднє враження про себе Вітелій підкріпив подальшими діями: по дорозі до табору цілував кожного зустрічного рядового воїна, виявляв незмірну приязнь до погоничів і подорожніх, запитував, чи вони вже снідали, і блюючи, показував, що він уже снідав.