Читать «Життєписи дванадцяти цезарів» онлайн - страница 154

49. Нарешті, всі почали підганяти його до втечі від принижень, що наближаються: він же наказав у його присутності викопати яму під розмір його тіла, принести шматки мармуру, якщо знайдуть якісь, а також води та дров, аби подбати про труп, та, схлипуючи при кожному слові, сказав: “Який митець помирає!” 2. Поки він зволікав, кур’єр приніс Фаонтові листа. Нерон, схопивши його, прочитав, що сенат проголошує його ворогом та розшукує, аби покарати за звичаєм предків, і тут же запитав, що це за покарання. Довідавшись, що злочинця роздягають, голову затискають вилкою та б’ють різками до смерті, нажахався, схопив два кинджали, які приніс, спробував, чи вони гострі, потім кинув їх та сказав, що остання година ще не прийшла. 3. Він то просив Спора починати плач та жалобу, то благав, аби хтось поміг йому померти, показавши власний приклад, то картав себе за нерішучість такими словами: “Живу ганебно й безбожно — не личить так Неронові, не личить — слід братися за розум у таких обставинах — ну ж бо, опануй себе”. Уже наближалися вершники, яким було наказано взяти його живим. Зачувши їх, у трепеті мовив:

Коней швидких тупотіння здаля моїх вух досягнуло

та з допомогою секретаря Епафродита встромив меча собі в горло. 4. Ще не випустив дух, як увірвався центуріон та почав затуляти рану плащем, удаючи, що намагається допомогти йому. Нерон же відповів лише: “Пізно” та “Ось це й вірність”. Та на цьому слові й відійшов, а очі його вирячилися й застигли, навертаючи жах та тремтіння на присутніх. Своїх супутників понад усе й насамперед просив, щоб із головою нічого не скоїли та щоб спалили його повністю. Дозвіл на це дав Ікел, вільновідпущеник Ґальби, якого були кинули у в’язницю на початку заворушення та щойно випустили.

50. Похорон обійшовся у двадцять тисяч: покрили його білими простирадлами, прошитими золотими нитками, які надягав у січневі календи. Останки його зібрала Еґлога й Александрія, годувальниці, а також наложниця Акта, й поховали у родинному гробівці Доміціїв, що нагорі Садового пагорба, і його видно з Марсового поля. Саркофаг у гробівці був із пурпурового мармуру, жертовник над ним — із білого, а огорожа — із фазійського.

51. Зросту Нерон був приблизно середнього, тіло його було вкрите плямами й погано пахло, волосся біляве, обличчя радше симпатичне, аніж приємне, очі голубі, але зір мав доволі слабий, грубу шию, великий живіт, тонкі ноги. На здоров’я не нарікав: незважаючи на зловживання розкошами, протягом чотирнадцяти років хворів усього тричі, та й то не відмовлявся від вина й інших звичок. Дуже непристойно вдягався та зачісувався: волосся завжди укладав смужками, а в часі поїздки у Грецію мав довге волосся на потилиці; часто вдягав світлий плащ та пов’язував на шию хустину й виходив на люди непідперезаний та без сандалів.

52. Коли Нерон був хлопцем, вивчав майже всі вільні науки. Від філософії відвернула його матір, бо вважала її шкідливою для імператора. Вчитель Сенека, намагаючись довше тримати Нерона у своїй тіні, не давав йому вивчати давніх ораторів. Тож звернувшись до поетики, почав охоче й без труду складати вірші, а не переписував твори інших та видавав за свої, як вважали деякі. До моїх рук потрапили таблички й книжечки з окремими його відомими віршами, писаними його ж рукою, і було чітко видно, що вони не переписані звідкись та не надиктовані, а написані саме так, як хтось роздумує та творить: було там багато і витертого, і поправленого, і надписаного. Доволі наполегливо займався малюванням та скульптурою.