Читать «Розмальована вуаль» онлайн - страница 7

За двадцять п’ять років місіс Ґарстін нікого не запросила в гості просто з симпатії. Вона регулярно влаштовувала вечері. Але її скупість не поступалася честолюбству. Вона терпіти не могла витрачати гроші. Лестила собі думкою, що здатна влаштувати не гірший прийом, ніж в інших, за півціни. Вечері в неї в домі були довгі й ретельно продумані, але розраховані ощадно. Вона була переконана, що люди, коли розмовляють і їдять, не помічають, що саме п’ють. Обгорнувши пляшку шипучого мозельвейна серветкою, вона намагалася видавати його за шампанське.

Практика в Бернарда Ґарстіна була пристойна, але не широка. Деякі з менш досвідчених адвокатів давно його обійшли. Місіс Ґарстін присилувала його запропонувати свою кандидатуру в парламент. Витрати на вибори взяла на себе партія, але й тут її скупість переважила честолюбство й у неї не піднялася рука витратити досить грошей, щоб заручитися підтримкою виборців. Внески, які Бернард Ґарстін, як і будь-який інший кандидат, мав робити до незліченних фондів, завжди були трохи менші, ніж треба. Вибори він програв. Хоч місіс Ґарстін і було б дуже приємно стати дружиною члена парламенту, розчарування вона витримала з гідністю. Під час виборчої кампанії вона познайомилася з багатьма видатними діячами й була рада такому розширенню свого кола. Вона знала, що Бернард у парламенті не зробив би нічого вагомого. Цінність його перемоги вона вбачала тільки у вдячності з боку партії, яку він міг би заслужити, виборовши два-три зайві голоси.

Та він і досі мав низький ранг, хоч багато молодших за нього чоловіків уже стали королівськими адвокатами. І йому теж було необхідно цього досягнути, не тільки бо інакше він і сподіватися не міг стати суддею, а й заради неї – її принижувало те, що доводилося, заходячи до обідньої зали, пропускати вперед жінок, на десять років молодших за себе. Але тут вона зіткнулася з чоловіковим опором, від якого вже давно відвикла. Він боявся, що стане королівським адвокатом і не матиме роботи. Синиця в руках краще за журавля в небі, сказав він їй, на що вона назвала приказки останнім доводом людей, позбавлених розуму. Він зауважив, що їхній дохід може скоротитися вдвічі, знаючи, що для неї це найвагоміший аргумент. Вона нічого не хотіла чути. Назвала його боягузом. Вона не давала йому спокою, і врешті, як завжди, він поступився і подав прохання, яке швидко задовольнили.

Його побоювання справдилися. Вибитися вперед йому не вдалося, справ він вів мало. Але він приховував своє розчарування, а дружині якщо й докоряв, то тільки глибоко в душі. Хіба став трохи мовчазніший, але вдома він і раніше був неговіркий, тож домашні ніякої зміни в ньому не помітили. Його доньки завжди вбачали в ньому лише джерело прибутку, їм здавалося цілком природним, що він гарував, щоб забезпечити їм проживання, харчування, одяг, мандрівки й кишенькові гроші, й тепер, коли вони зрозуміли, що з його провини грошей стало менше, їхня байдужість до нього набула відтінку роздратованої зневаги. Їм і на думку не спадало запитати себе, як почувався цей маленький чоловічок, який ішов на роботу рано-вранці й повертався додому просто перед вечерею. Донькам він був чужий, але ті вважали природним, що, як батько, він мав їх любити й про них піклуватися.