Читать «Розмальована вуаль» онлайн - страница 19

Вони майстерно приховували свій роман. У нього широка спина, сказав він їй («Годі хвалитися фігурою», – жартома урвала вона його), але не за себе він боїться – заради неї вони не можуть собі дозволити й найменшого ризику. Часто зустрічатися наодинці їм не можна, хоч йому хотілося б куди частіше, але він мусить думати передовсім про неї, – іноді в крамничці антиквара, час від часу у неї вдома після обіду, коли слуги порозходяться, але на людях бачилися вони нерідко. Її в такі моменти дивувало, як формально він із нею розмовляв, як життєрадісно, так само як і з будь-ким іншим. Хто б міг подумати, почувши, як він звично із нею жартує, що ще так недавно вона лежала у його пристрасних обіймах?

Вона обожнювала його. Який він був прекрасний, у високих чоботах із закотами й білих бриджах, коли грав у поло! В одязі для тенісу він скидався на юнака. Ще б пак, він пишався своєю фігурою – вона такого тіла ще не бачила. І докладав зусиль, щоб не розповніти. Не їв ні хліба, ні картоплі, ні масла. І багато часу віддавав фізичним вправам. Їй подобалося, як він дбав про свої руки – щотижня ходив на манікюр. Він був чудовий атлет – рік тому виграв чемпіонат із тенісу. Та й танцював найкраще серед усіх, танцювати з ним – чиста втіха. Ніхто не дасть йому сорока. Якось вона сказала, що не вірить у це.

– Я думаю, це все вигадка й тобі двадцять п’ять.

Він засміявся. Його це дуже потішило.

– Ох, люба, у мене п’ятнадцятирічний син. Я чоловік середнього віку. За два-три роки буду товстим стариганом.

– Ти і в сто будеш чудовий.

Їй подобалися його чорні кущисті брови. Вона думала, чи це не через них у його очей такий бентежний погляд.

Він має безліч чеснот. Досить добре грає на піаніно – звісно, лише регтайми – і жартівливу пісеньку може заспівати гарно і з гумором. На її думку, йому все вдається: і на роботі його цінують. Її серце сповнилося радістю за нього, коли він розповів, що губернатор відзначив, як він добре впорався з особливо складною справою.

– Хоч це й нескромно, – засміявся він, дивлячись на неї повними любові очима, – але в усій колонії ніхто не впорався б із цим краще.

Ох, як їй хотілося бути дружиною Чарлі, а не Волтера!

17

Звісно, ще невідомо, чи знає Волтер правду, і якщо ні, то варто, напевно, залишити все як є, а коли знає, що ж, зрештою, так буде ліпше для всіх. Спочатку вона хай не задовольнялася, але мирилася бачитися з Чарлі лише крадькома, але з часом пристрасть її росла й уже давно її дедалі більше гнітили перешкоди, що заважали їм повсякчас бути разом. Він так часто казав їй, що проклинає свою посаду, яка примушує його так ховатися, пута, що зв’язують його, пута, що зв’язують її, – як би було чудово, казав він, якби вони обоє були вільні! Вона розуміла його погляд – скандалу нікому не хотілося і, звісно, варто дуже добре все обдумати, перш ніж змінити своє життя, але якби свобода дісталася їм сама собою, ох, як би це все спростило!