Читать «Розмальована вуаль» онлайн - страница 18

– Сподіваюся, ми скоро побачимося, – сказав він буденно, а решту промовисто додав його погляд.

– Гонконг дуже тісний, хіба ні? – відповіла вона.

15

Хто б тоді міг подумати, що через три місяці вони стануть коханцями? Згодом він казав їй, що втратив голову в перший же вечір їхнього знайомства. Що він такої вродливої жінки ще не бачив. Він пам’ятав, у що вона була вбрана – у весільну сукню, і сказав, що вона скидалася на конвалію. Кітті здогадалася про його почуття ще до того, як він у них зізнався, і, сторопівши, старалася тримати його на відстані. Але через його запальну натуру це було непросто. Вона боялася його поцілунків – від однієї думки про його обійми в неї починало стукотіти серце. Вона ще ніколи не закохувалася. Яке прекрасне це почуття! І тепер, пізнавши любов, вона зрозуміла, як Волтер її кохає. Вона стала ласкаво його піддражнювати й бачила, що йому це приємно. Якщо раніше вона трохи його побоювалася, то тепер стала куди впевненіша. Вона підначувала його й приємно дивувалася, коли він відповідав їй усмішкою, здивований і потішений. Це ж треба, думала вона, він так скоро стане, як усі. Тепер, пізнавши пристрасть, вона почала грати на його почуттях, наче на струнах арфи. Сміялася, бачачи його здивування й збентеження.

А коли вони з Чарлі стали коханцями, стосунки між нею й Волтером почали їй здаватися вкрай абсурдними. Їй майже не вдавалося дивитися на нього, такого похмурого і стриманого, без сміху. Вона була занадто щаслива, щоб мати до нього недоброзичливі почуття. Зрештою, якби не він, вона не познайомилася б із Чарлі. Якийсь час вона вагалася, перш ніж переступити останню межу, не тому що не хотіла піддаватися пристрасті Чарлі – її саму теж переповнювала пристрасть, а тому, що її стримувало виховання й усі життєві обставини. Згодом (а це вийшло випадково, жоден із них не бачив такої можливості, аж доки не наштовхнувся на неї) вона здивувалася, зрозумівши, що ніскілечки не змінилася. Вона очікувала сама не знати чого – якоїсь казкової метаморфози, що перетворила б її на іншу людину, а коли глянула на себе в дзеркало, розгубилася, побачивши в ньому ту саму жінку, що й раніше.

– Ти сердишся на мене? – запитав Чарлі.

– Я обожнюю тебе, – прошепотіла вона у відповідь.

– Шкодуєш, що з дурного розуму згаяла стільки часу?

– Повна ідіотка.

16

Від щастя, яке іноді здавалося нестерпним, розцвіла її краса. Просто перед заміжжям, коли стала в’янути її перша свіжість, вона виглядала втомленою й змученою. Злі язики казали, що вона марніла. Але є різниця між дівчиною двадцяти п’яти років і заміжньою жінкою того ж віку. Як пуп’янок троянди, чиї пелюстки почали жовтіти по краях, вона раптом розквітла пишним цвітом. Її блискучі очі набули нової глибини; шкіра – найбільша гордість і предмет щонайдбайливішого догляду – аж світилася, куди там персику чи квітці. Вона знову виглядала вісімнадцятирічною. Буяла її сліпуча врода. Не помітити цього було неможливо, і її подруги, на хвильку відвівши вбік, питали, чи вона, бува, не вагітна. Байдужі, які раніше вважали її просто дуже симпатичною жінкою з довгим носом, тепер визнали, що недооцінили її. Вона перетворилася на писану красуню, як її назвав Чарлі, коли вперше побачив.