Читать «Таємниця мого зцілення, або Книга бесід про байдужість до мирського (Сповідь)» онлайн - страница 5

Струмені кришталеві ясні, в яких скупалась єдина та, яку кохаю; і дерева гілки приязні, на які спиралась (я, зачарований, зітхаю), — духмяне різнотрав’я гаю квітчало у стебельця янгольське лоно, — ефір, у владі Купідона, де чар очей мені розкраяв серце: священні води й луки, моєї слухайте слова розпуки! Коли так небо повеліло, що я на присуд долі навік свої склепити очі мушу, волію упокоїть тіло у вашім чуйнім колі, щоб горі відпустити голу душу. Без болю й скрухи рушу В обійми смерті передчасно, бо сподіванням тішусь, що знайдуть мир і тишу дух змучений і плоть нещасна: душа – в блаженній високості, в могилці серед квітів – кості. Якби ж то повернулась в розмай гордячка мила, нехай би, озирнувшись на долину, там поглядом ковзнула, де в перший раз уздріла мене в благословенну днину; побачила б там каменину — надгробок мій непишний — і ніжно б так зітхнула, що стиха б сколихнулась могилка, а вона, невтішна, сльозу змахне габою і до небес обернеться з журбою. Весняним цвітом крони на неї засівали; (мені коштовний спогад досі) вона немов на троні: її оповивали, хмаринки цвіту, і на коси спадали золотоволосі, і на її туніку, убравши у перлини її саму й долину; сідали пелюстки на ріку, і тихе те кружляння, здавалось, дихає коханням. Я завжди твердив у трепеті побожнім: Вона прийшла із райських кущів — я знаю твердо. Лик вельможний, манери, мова, сміх живлющий зачарували мою душу, мене від гордих істин безжально відірвали. Що робиш тут? – мене питали. Я тут в гаю тінистім такий шукаю спокій, якого не знайду в обителі високій. Якби тобі удосталь ті оздоби, яких собі бажаєш, могла б ти поміж люди вийти з гаю.

Разом з братом Ґерардо Франческо зійшов на верхівку однієї з гір Воклюзу, Мон-Ванту («Вітряної гори»), що височіє на 1912 м над рівнем моря і добре відома вболівальникам «Тур де Франс» як частина маршруту престижних велоперегонів і місце загибелі необачного британця Тома Симпсона. Оскільки Петрарка детально змалював це сходження і вказав точну дату – 26 квітня 1336 року, – воно вважається першим зареєстрованим в історії, що дозволяє деяким «фанатам» шанувати Франческо Петрарку також як «отця альпінізму». Насправді сам Петрарка надавав цьому сходженню іншого значення, про що мова трохи далі, оскільки подія ця, за деякими обставинами, пов’язана з написанням «Таємниці», саме того твору, що пропонує читачеві дане видання.