Читать «Данина Каталонії» онлайн - страница 12

— Де позиції ворога?

Бенджамін зробив широкий жест рукою.

— Тамо.

Бенджамін розмовляв жахливою англійською.

— Де саме?

Відповідно до моїх уявлень про позиційну війну фашисти мали б бути десь на відстані п’ятдесяти чи ста метрів від нас. Проте я нічого не бачив, здавалось, їхні окопи були надійно сховані. Я був неприємно вражений, побачивши, куди саме вказує Бенджамін. На вершечку протилежного пагорба, по той бік ущелини, щонайменше за сімсот метрів, вимальовувалась тоненька смужка бруствера та червоно-жовтий стяг — позиція фашистів. Я був невимовно розчарований! Ми ж бо були так далеко від них, і на такій відстані було марною справою стріляти з наших гвинтівок. Тієї ж миті почувся збуджений крик. Угору голим схилом пагорба дерлися двоє фашистів, які на відстані здавались усього лиш сіруватими фігурками. Бенджамін вихопив гвинтівку в чоловіка, що стояв обіч нього, прицілився й вистрілив. Клац! Осічка. Кепський знак, подумав я.

Ще не встигнувши залізти в окопи, нові вартові почали шалено гатити хтозна-куди. Мені було видно фашистів, крихітних наче мурахи, які ховались за бруствером, і час від часу чорна цятка — очевидно, голова, — зупинялась і завмирала. Не було сенсу стріляти. Проте вартовий ліворуч від мене, типово по-іспанському залишивши свій пост, крадькома підійшов до мене й заходився умовляти вистрілити. Я намагався пояснити йому, що на такій відстані, а надто з такими гвинтівками ні в кого не влучиш, хіба випадково. Та що йому скажеш, він — справжня дитина, і продовжує тицяти у напрямку темної цятки і шкіритись, наче пес в очікувані команди «апорт». Зрештою, я прицілююсь і стріляю. Цятка зникла. Сподіваюся, куля пролетіла достатньо близько, може, фашист хоч підскочив. Оце тепер уперше в житті я вистрілив у людину.

Я побачив, що таке фронт, і мені стало бридко. Оце вони називають війною? Ми навіть не стикалися з ворогом! Поки що я навіть не намагався тримати голову нижче рівня окопу. Трохи згодом, однак, просто повз моє вухо з жахливим свистом пролетіла куля й врізалась у траверз. Отакої! Я пригнувся. Все своє життя я божився, що не схилятимуся від першої ж кулі, проте така поведінка інстинктивна, і так роблять усі, принаймні першого разу.

Розділ З

У позиційній війні важливими є п’ять речей: дрова, харч, тютюн, свічки, ну і, звичайно, ворог. Тієї зими на фронті Сараґоси вони були потрібними саме в такій послідовності — ворог в останню чергу. Окрім ночі, коли напад вважався цілком ймовірним, в інший час ворогом ніхто не переймався. Він був десь далеко: дрібна комашня, що стрибала туди-сюди. Насправді обидві армії відчайдушно намагалися зігрітись.

До слова, мушу додати, що за весь час, проведений в Іспанії, я мало бачив боїв. На Араґонському фронті я пробув із січня до травня, і в період із січня до березня взагалі не відбувалося нічого суттєвого. Хіба в Теруелі. У березні тривав запеклий бій поблизу Уески, проте участі я у ньому не брав. І лише згодом, у червні, пройшла потужна атака на Уеску, в ході якої за один-єдиний день загинуло декілька тисяч чоловік, але мене там не було, бо я ще раніше отримав поранення. Зі мною рідко траплялося те, що зазвичай вважається жахами війни. Жоден літак не скинув поблизу мене жодної бомби, поруч зі мною не розривалися снаряди, і лише одного разу я втрапив у рукопашний бій (і я маю сказати, що вже й цього було забагато). Авжеж, мене часто обстрілювали з кулемета, проте зазвичай з великих відстаней. Навіть перебуваючи в Уесці, можна було залишатися у відносній безпеці, якщо бути досить обачним.