Читать «Автохтони» онлайн

Марія Галіна

Автохтони

***

І більша благодать в описі німф, ніж в описі медалей.

І більша благодать в описі походження гігантів, ніж в описі придворного етикету.

І більша благодать в описі Мелюзіни, ніж в описі кавалерії і артилерії.

І більша благодать в описі підземного гірського народу, ніж в описі фехтування і залицянь.

Парацельс

…коли видно блудні вогники, це означає неминучий занепад країни.

Парацельс

– Що це таке? – сформулював він незаперечне. – Прохідна кімната?

Він тільки-но збирався сказати, що цілком влаштовує, красно дякую, але тут двері до, як він гадав, комірки, розчахнулися, і повз нього, гупаючи берцями, вервечкою пройшли два здоровезних байкери, мідно-рудий та русявий, обидва у чорній шкірі, блискучих клепках, шипах і ланцюжках. Ані на нього, ані на чергувальницю вони не звернули уваги.

– Еге ж. У нас, розумієте… трошки ремонт.

На сайті нічого про ремонт не було. Він похмуро роздивлявся синенький п’ятитомник Гайдара на поличці (чому Гайдар?) і думав, що напише в них на форумі всілякі прикрості. Так їм і треба.

Задумалася, почухала плече носом. Він проти волі замилувався – не кожен так може.

– Є одна, щоправда, там фарбою сильно тхне.

Він уявив, як сидить на ліжку в самісіньких трусах, а повз, туди й сюди, ходять байкери.

– Фарбою тхне. Ясно. Гаразд, ведіть.

Вікно пред’являло пікселі бурих і зеленуватих черепичних дахів, обсиджених тарілочками супутникових антен. Посеред кімнати стирчали заляпані побілкою козла. Фарбою, так, тхнуло, і добряче. Але він любив цей запах.

– Муляри вже закінчили. А художниця приходить вдень. І йде до шостої. Вона вам не заважатиме.

Вона встигла розмалювати лише одну стіну: суворий чоловік, погрожуючи гігантською логарифмічною лінійкою, обіймав жінку, яка випускала опасистого голуба.

Радянське стає модним. А колись здавалося, прости, Господи, сранню сумною.

– Ну ось, – радісно сказала чергувальниця, – файна кімната, еге ж?

Чоловік із логарифмічною лінійкою покосився на нього з докором.

– Поснідати де можна? У вас?

– Ой, ні, в нас же ремонт. У «Криниці» можна. Як вийдете, відразу праворуч. Вони рано відчиняються. В них омлет. І запіканка. І сирники з варенням. І недорого.

Вона була зовсім юна, а молодим завжди хочеться їсти.

Він похитав головою, розкрив сумку і почав розкладати речі на ліжку, поруч із пласкою гіркою постільної білизни, яка пахла пранням.

* * *

Полив’яні горщики, грубі нефарбовані балки… Безодня смаку. «Криниця», а як же ж.

Жінка за стійкою, повновида, ще молода, дуже домашня, кивнула до нього і крадькома позіхнула.

– Як завжди?

Вона не посміхалася, але здавалося, що посміхається. Тільки приховано. Таємно. Лише до нього.

Від подумав про яєчню і відкинув цю думку. Замовив сирну запіканку та каву.

– Хочете, бальзаму наллю? До кави? Бонусом. Бо щось прохолодно.

– Напевно, – сказав він. – Напевно, що так. Дякую.

Мокрий сніг за вікном надавав затишку байдужому харчовому простору.

На календарі в неї за спиною два кошеняти гралися клубочком шерсті. Календарі з кошенятами популярніші від календарів з немовлятами. Не всі люблять дитинчат, а кошенят – всі. До того ж дитину й зурочити недовго. Не варто на неї дивитися чужим людям. А над кошенятками можна розчулюватися скільки заманеться. Життя кошеняти, врешті-решт, ніц не варте.