Читать «Перлини української класики» онлайн - страница 461

– Що там! Що там! Вільність слова! – гукнув із юрби один священик.

– Вільність слова! Вільність слова! – повторило кількадесят селян.

– Дорогі браття! – мовив Євгеній. – Тота наша вільність слова нині ще така буде, як теля на дуже коротенькім припоні. Власне, пан староста завідомив мене, що наше нинішнє віче не може відбутися.

– Га! Як се? Чому се? – заревла ціла юрба величезним окриком.

– Прошу вспокоїтися! – крикнув Євгеній, а по хвилі говорив далі: – Бачите, отся возівня – подивіться на неї. Як вам здається? Правда, вона ще не дуже стара, і ми не такі Самсони, щоб могли розперти її плечима. А тим часом тутешній пан будівничий – ось він, придивіться йому! – під присягою зізнав, що вона грозить заваленням і він не ручить за наше безпеченство.

– Брехня! Безсоромна брехня! Сором будівничому! Фальшиво присяг! – посипались окрики.

– Дорогі браття! Прошу вас, покажіться вдячними сьому нашому опікунові, що так дбає за наше життя і здоров’я. А тепер – бачите, пан староста жадає, щоб ми розійшлися.

– Не підемо! Не підемо! Будемо радити, аж отся халабуда розвалиться! – ревли голоси з юрби.

– Іменем закону розв’язую зібрання! – закричав острим голосом староста. – Прошу розійтися, бо велю жандармами випорожнити локаль! А хто буде кричати та противитись, того зараз велю арештувати.

Сі слова зробили своє. Глибока тишина залягла в возівні. Всі побачили, що непереливки.

– Дорогі браття! – мовив Євгеній. – Чуєте самі, як пан староста чемно просить. Було б негарно, якби ми не послухали його просьби. Відложимо своє віче на тиждень. Від нині за тиждень прошу вас зібратися знов.

– Славно! Славно! – залунало з соток уст. Пригноблення, викликане словами старости, щезло в одній хвилі.

Та ось наперед виступив пан бурмістр і, заким хто-небудь міг отямитись з диву, випалив ось яку промову – щоправда, по-польськи:

– Шановне зібрання! Маю честь завідомити вас, що й я на нині скликав зібрання з таким самим дневним порядком. Правда, я скликав жидів, але проте хто з вас ласкавий, прошу на моє зібрання – на Вигоду за містом!

Євгеній аж мало не підскочив. Йому відразу стало ясно, що й до чого воно йде.

– Всі йдемо! Всі! – крикнув він, обертаючись до зібраних, і окрик «Всі! Всі!» залунав стоголосною луною. З тим окриком на устах купи селян почали висипатися з Парнасового заїзду. Бурмістр попід руку з Євгенієм, оба окружені врадуваними селянами, посунули передом. Староста, будівничий і ті панки, що прийшли з ними, стояли на подіумі, мов змиті холодною водою, і ждали, аж возівня випорожниться настільки, щоб могли вийти свобідно.

– Ну, пан бурмістр зробив мені збитка! – мовив староста до будівничого. – Але я надіюсь віддячитись йому за се.

– І хто би був надіявся! – охав будівничий. – Такий порядний чоловік! Такий патріот!

– Е, жид усе жидом! – саркастично додав один панок, і всі вони, похнюплені, пішли до староства.

LX

В своїй канцелярії пан староста застав маршалка Брикальського.

– Ну, що ж? Заборонено віче? – запитав сей зараз по першім привітанню.