Читать «Перлини української класики» онлайн - страница 401

– Що се таке? Горить десь? Напад якийсь? – чути було з різних боків голосні поклики. По вулицях зчинився рух. Одні бігли туди, другі сюди, бо одним здавалося, що се тарабанять там, а інші шукали джерела сього гуркоту в іншім боці.

Два поліціянти з міської поліційної стражниці перші побачили Барана з балією і праниками і скочили до нього.

– Ти що робиш? Стій! – закричали вони на нього здалека.

Баран не оглядався. Ішов і тарабанив щосили. В його голові засіла думка, що мусить, отак тарабанячи, обійти три рази довкола ринок, потім обійти костел, пройти здовж головну вулицю, а потім боковою вулицею вернути додому. Чому якраз так треба було зробити, сього він не знав, але, власне, се мав собі за обов’язок.

– Стій! Хто ти? – кричали, доганяючи його, поліціянти.

Баран не втікав, але й не ставав. Тільки руки його забігали швидше, удари по дні балії заторохтіли з більшою силою.

– Се Баран! – мовив один поліціянт, догонивши його і заглянувши йому в очі.

– Ти що робиш, Баране? – крикнув другий поліціянт.

– Буджу, буджу, – глухо мовив Баран.

– Кого будиш?

– Усіх, у кого є уха, у кого душа жива.

– Та пощо?

– Щоб не спали. Щоб стереглись.

– Чого їм стерегтися?

– Ворог близько. Ворог надходить.

– Який ворог?

– Ворог на огнистім возі. Буде ходити в повітрі. Його голос як грім. Його слуги будуть печатати його печаттю всіх прихильних йому. Його…

Дальші слова заглушило громове торохтіння праників.

– Чи ти вдурів, Баране? – кричав поліціянт. – Дай спокій! Пана старосту будиш.

– Ви самі посліпли і поглухли! – ревів у відповідь Баран, не перестаючи тарабанити. – А я свою службу роблю. Буджу всіх. Уставайте, не спіть, бо ворог близько!

– Але ми арештуємо тебе.

– Не смієте! Руки відніме тому, хто доторкнеться мене. Мене Бог послав. Я з Божого розказу, а ви що? Кому служите? Антихристові!

Поліціянти, прості собі передміщани, при тих словах почули острах і почали хреститися. Гуркіт Баранових праників видався їм тепер чимсь грізним, віщим, і вони стали мов стовпи, не сміючи ані арештувати, ані спиняти Барана. Сей, бубнячи щосили, пішов далі.

На поліціянтів наскочила купа нічних бурлак, що з шумом і голосними розмовами йшли на погоню за тарабанщиком.

– Що се? Хто се бубнить? – загомоніли вони.

– Баран, сторож Баран, – відповіли поліціянти.

– Та що він, здурів?

– Здурів.

– Та чому його не замкнете, не арештуєте?

– Та за що?

– Але ж він ціле місто зо сну збудить.

– Ну, та що з того?

Але між компанією знайшовся комісар від староства, і сей зараз підніс голос:

– Зараз його арештуйте! Що ви тут балакаєте дурниці!

Поліціянти, пізнавши його, салютували.

– Прошу пана комісара, він, очевидно, має напад своєї слабості.