Читать «Перлини української класики» онлайн - страница 15

Зоря з мiсяцем над долиною Пострiчалася; Дожидалася до бiлої зорi, Не дiждалася; Я додому прийшла, гiрко плакала, Не молилася, – Нерозумная, неутiшная, Положилася. Ой не спала ж я, все верзлась менi Нiчка темная, I вишневий сад, очi карiї, Брови чорнiї. На зорi-зорi я прочнулася I сказала так: За Дунай-рiку чорнобривий твiй На гнiдiм конi Полетiв орлом!.. Я все плакала, Все смiялася. I додому козаки, з-за Дунай-рiки, Заверталися. Не вернувся мiй… Молодi лiта За що трачу я? Зоря з мiсяцем пострiчалася – I заплачу я.

Точнiсiнько моя доля! Неначе сю пiсню про мене зложили. Де мої молодi лiта? I слiду нема, мов поверх води поплили. (Помолчав.) Що ж се справдi нiхто не йде? А вже менi ся навiжена Стеха! Пiшла за дiвками та десь i застряла з козаками. I звела ж їх нечиста мати докупи! Нехай би сей Кичатий був парубок, а то ж уже старий чоловiк… Не взяв би вiн собi в ключницi не молоду, а розумну, вiрну, дотепну до всякого дiла та стареньку! А то… як та дзига, так i снує. Як то вiн дочку свою ще пристроїть? Бач, у полковницi лiзе! Чи довго ж то вона буде любуватися його лисиною замiсть ясного мiсяця? Ох, ох! старi, старi! Сидiть би вам тiлько на печi та жувать калачi; так нi, давай їм жiнку, та ще молоду. Як же пак, чи не так!.. От Стодоля молодець! Я його знаю, вiн протопче стежку через полковничий садок. Та й дурний би був, коли б не протоптав. Про себе скажу, що… теє… хтось iде!.. Зараз, зараз! Насилу! (Отворяет дверь.)

Входят Назар и Игнат.

Хозяйка. Свят, свят, свят! Вiдкiля се, якою дорогою, яким вiтром, яким шляхом занесло вас у мою хату?

Гнат. Не питайся, голубко, стара будеш, хоч се, признаться, i не пристало твоїй пицi. Чого ж ти так насупилась?

Хозяйка. Сiдайте, будьте ласкавi, сiдайте!

Гнат. Ну, годi ж, не сердься. Мало чого з язика не спливе! Невже треба переймать, що поверх води пливе! У тебе сьогоднi вечорницi?

Хозяйка. Хiба ж нашi вечорницi для вас? Ви так тiлько прийшли – посмiяться.

Гнат. Так таки i посмiємося, коли буде весело.

Хозяйка (глядя на Назара). Буде весело, та не всiм.

Гнат. Ну, се вже опiсля побачимо. А поки – ке нам чого-небудь такого, для чого чарки роблять, та й зубам пошукай роботи. Проклятий скряга i повечеряти не дав. Ну, чого ж ти рот роззявила? Мерщiй!