Читать «Остановiсь, мгновеньє, ти прекрасно!» онлайн - страница 14

Поліна Йосипівна. А зімою?

Пєрєц Моісєєвіч. Шо зімою? Я шо-то вопроса нє пойняв.

Поліна Йосипівна. Ну зімою? Сапає ілі нєт?

Пєрєц Моісєєвіч. Ха. Ну ви бачили такоє? Ну куди ж він, нахуй, дєнється?

Вєнєдікт Абрамовіч. Ти, Поля, сначала думай, а потом спрашуй!

Скворцов(в телевізорі). К щастю, всьо закончілось благополучно. І наш толстокожий знакомий опустілся на дно доєдать свой обєд.

На екрані видно потворний хвіст крокодила, який шмякає по болоті. Грає Пінк флоід. Свирид Свиридович. який під час балачок тихо куняв у кріслі, починає голосно хропіти.

Ельза Піздаускас. От ето номер! Што делать будем?

Вєнєдікт Абрамовіч (філософські). Нічего. Йому ж хуже будет. (До Перца Моісєєвіча.) Ти як сьогодні?

Пєрєц Моісєєвіч. Я шо, можно, конечно.

Поліна Йосипівна. Тут холодно, можно труби застудіть.

Пєрєц Моісєєвіч (філософські). Для женщіни труби – все одно шо для мужчіни мозгі.

Вєнєдікт Абрамовіч. Харош піздєть!

Вєнєдікт Абрамовіч першим подає приклад і знімає штани. Всі роздягаються. Грає музика з передачі «В мірє животних».

Ручна ворона з клєткі. Шо, піздюкі, доігралісь?

Завіса

Казка про рєпку, або Хулi неясно?

ДІЙОВІ ОСОБИ

Свирид Опанасович, дєдка.

Химка, бабка.

Валька, онука.

Джек, песик.

Мурзік, котик.

Вера і Надежда, мишки.

Саломон Самсонович і Африкан Свиридович, дослідники калу.

ДІЯ ПЕРША

Хата Свирида Опанасовича – забацане місце, куди редко ступа культура. З вікна, затягнутого бичачим пузирем, можна побачити грязюку, дощ, бурю, а також мороз. Інколи, в ритмічному оскаженінні, з диким завиванням і карканням, мимо вікна проносяться зграї ворон, драконів, крилатих клопів і летючих пацюків. В ці хвилини в хаті темніє. Посеред хати сидить Свирид Опанасович у валянках і шапці-ушанці, за спиною у нього ружжо, біля руки лежить гостро наточена сокира, так, що дотягнуться до неї зовсім не важко. Вінчає обстановочку опудало крокодила, яке гойдається під стелею. На крокодилі де-не-де приклеєні ярлики готелів і закордонних спиртних напоїв. Свирид Опанасович видовбує з кишені коробочку калу, нюхає її, чха і кладе в кишеню назад. Входять мокрі і брудні дослідники калу Саломон Самсонович і Африкан Свиридович, вдягнуті у все резинове. В руках у них прибори, якими міряють кал. У Саломона Самсоновича під пахвою невеличкий забитий дракон, він швиряє його на стола, як магазінну курку.

Саломон Самсонович (до діда). Скажи бабі, шоб борщ зварила. Часником заправить та сметаною, галушками – то, шо нада!

Свирид Опанасович з огидою бере дракона за обляпані кров'ю зелені крильця.

Свирид Опанасович. Блядь! Колись я іще пацаном був, то їх зимою в нас не було. Оце, як тіки осінь, вони своїх дітей ото позганяють на леваду і вчать літати, а потім посідають, падли, і тіки м'ясом ремиґають, ну чисто корови. А через пару тижнів всі в Африку полетять. І так красіво летять, блядь, строєм, аж земля трясеться. Коли їх главний серне, то і остальні тоже. Бува, цілі села гімном засиплять. Порядок тада у них був!..