Читать «Проект «Україна». Галерея національних героїв» онлайн - страница 3

До світанку військо Ярослава переправилося на другий берег Дніпра і вишикувалося в бойові порядки. «Була січа жорстока, – записав літописець, – і не могли із-за озера печеніги допомогти; і притиснули Святополка з дружиною до озера». Кияни ступили на лід, що не окріпнув, і зразу ж багато хто пішов під воду. Святополк врятувався і з невеликою дружиною втік до свого тестя – польського короля Болеслава I Хороброго. Ярослав зайняв київський стіл. «А було йому тоді, – свідчить літопис, – 28 років».

Проте княжіння Ярослава в Києві виявилося недовгим. У 1018 році Святополк і його тесть Болеслав I Хоробрий оголосили йому війну. Одночасно на Київ вони навели печенігів, які завдали величезних збитків місту. Вигорів майже весь посад. Ярославу довелося спішно зібрати військо і в кровопролитній битві здолати печенігів. У цьому бою Ярослав був поранений в ногу, що підсилило його кульгавість. Але війська польського короля і Святополка, підтримані найманцями-німцями (300 чоловік) і угорцями (500 чоловік), становили серйозну небезпеку для Києва.

Супротивники зустрілися на річці Буг і стали по різні сторони річки. Ярослав не встиг приготуватися, був переможений і втік до Новгорода, а Болеслав I Хоробрий зі Святополком пішов до Києва і штурмом оволодів містом.

Поки Святополк княжив у Києві, Ярослав дістався до Новгорода і хотів уже звідти втікати за море. Але посадник Костянтин, син Добрині, з новгородцями знищив його човни, сказавши: «Хочемо ще битися з Болеславом і Святополком». Вони почали збирати гроші: «від чоловіка по чотири куни, від старости по 200 гривень, а від бояр по 18 гривень». На зібрані гроші покликали варягів і роздали їм платню. Таким чином Ярослав зібрав значне військо і рушив до Києва. Святополк, дізнавшись, що на нього знов іде Ярослав із значними силами, втік до печенігів.

Наступного року Святополк, найнявши печенігів «в силі тяжкій», знов рушив на Київ. Ярослав також зібрав велике військо і вийшов назустріч братові. До вечора третього дня Ярослав здолав свого ворога. Святополк під час втечі загинув десь на кордоні між Польщею та Чехією. Ярослав знов сів на київський стіл, «утер піт з дружиною своєю, показавши перемогу і працю велику». У руках Ярослава опинилися Київ, Чернігів, Переяславль, Ростов, Муром, Смоленськ, Новгород.

Утвердження Ярослава в Києві, ще не зовсім означало, що він став єдиновладним правителем в Руських землях. У далекій Тмутаракані сидів його молодший брат Мстислав. Цей мужній воїн, що прозивався Хоробрим, ніколи не знав поразок, був побожний, довготерпеливий і милостивий до всіх. Більше всього на світі Мстислав любив свою дружину, для якої нічого не жалів.

У 1026 році Мстислав, незадоволений братом Ярославом, який не поділився з ним батьківським спадком, а дав лише далеку і дику Муромську землю, зібравши підвладних йому печенігів і касогів (черкесів), пішов на Київ. Біля міста Листвен, за 40 верст на північ від Чернігова, на березі ріки Рута, між братами відбулася кровопролитна січа. Літописець оповідає: «Мстислав же з вечора ополчив дружину і поставив сіверян прямо проти варягів, а сам став з дружиною своєю по обох сторонах. І настала ніч, була тьма, блискавка, грім і дощ. І сказав Мсти слав дружині своїй: “Підемо на них”. І пішли Мстислав і Ярослав один на одного, і схопилася дружина сіверян з варягами, і трудилися варяги, рубаючи сіверян, і потім рушив Мстислав з дружиною своєю і почав рубати варягів. І була січа сильна, і коли виблискувала блискавка, блищала зброя, і була гроза велика і січа сильна і страшна. І коли побачив Ярослав, що терпить поразку, утік з Якуном, князем варязьким, і Якун тут втратив свій плащ золотий. Ярослав же прийшов до Новгорода, а Якун пішов за море. Мстислав же, як тільки трохи посвітліло, побачивши посічених своїх сіверян і Ярославових варягів, сказав: “Хто тому не радий? Ось лежить сіверянин, а ось варяг, а дружина моя ціла”. І послав Мстислав за Ярославом, кажучи: “Сідай у своєму Києві, ти старший брат, а мені хай буде ця сторона Дніпра”», тобто Чернігів. Брати уклали мир і розділили Руську землю по Дніпру. «І почали вони жити мирно і братолюбно, – відзначив літописець, – перестала усобиця і заколот, і була тиша велика в землі». Мстислав залишався цілковито самостійним государем своєї землі, допомагаючи старшому братові боротися з ворогами Русі.