Читать «Остання битва» онлайн - страница 84

– Саме так, – знизав плечима пан Тумнус, – це як та ж цибуля, тільки вивернута навиворіт: кожне наступне кільце виявляється більшим за попереднє.

Люсі озирнулася по боках і невдовзі помітила, що із нею трапилася надзвичайна та чудова річ. Куди б і як би далеко вона не кинула оком, варто їй було придивитися до чогось, як те щось ставало ближчим та виразнішим, немов би вона дивилася на нього крізь телескоп. Зараз вона споглядала Південну пустелю, а за нею – величне місто Ташбаан; на сході можна було побачити Кейр-Паравель на самому узбережжі й навіть розгледіти вікно її колишньої спочивальні. Іще далі, вже в морі, поставали острів за островом, і так аж до краю світу; а там, за краєм, підпирала обрій височезна гора, яку вони колись назвали країною Аслана. Але тепер вона могла бачити, що гора та – лише одна з багатьох: разом вони вишикувалися у довге гірське пасмо, що оперізує цілий світ. Поглянувши ліворуч, вона побачила на деякій відстані від них щось, що спочатку прийняла за купчасту строкату хмару, та, придивившись пильніше, зрозуміла, що то не хмара, а справжні землі, і, затримавшись поглядом на клаптику тих земель, вона несподівано вигукнула: «Пітере! Едмунде! Скоріше ходіть сюди та подивіться!» І вони підійшли та подивилися, бо зір в них став гострим, як і в неї.

– Не може бути! – вигукнув Пітер. – Це ж Англія! А той будинок – то ж старий дім професора Кірка, саме там почалися всі наші пригоди!

– Я гадав, що будинок знищили, – промовив Едмунд.

– Так і було, – кивнув фавн. – Але те, що перед вами, – то справжня Англія всередині вашої Англії, так само як навколо вас – справжня Нарнія. І в тій справжній Англії добрі речі не можуть бути знищені.

Несподівано їхні погляди перебігли в інший бік, і Пітер, Едмунд та Люсі, не втримавшись від здивування, почали гукати комусь та махати руками: бо на іншому боці широкої та глибокої долини їм так само махали їхні власні батько й мати. Це нагадувало зустріч у порту, коли ті, хто стоять на палубі великого корабля, вітаються з тими, хто чекає на них на причалі.

– Як нам до них дістатися? – нетерпляче спитала Люсі.

– Немає нічого легшого, – відповів пан Тумнус. – Та країна чи ця країна – то істинні землі: вони як пасма гір Асланових. Тому треба йти гірським пасмом усе вище й усе далі, доки воно не виведе туди, куди треба. Але чуєте! Це ріг короля Френка! Він кличе нас у путь!

Невдовзі вони вже крокували всі разом (а було їх, правду кажучи, чимало) до велетенських гір, вершини яких губилися десь у небесній блакиті так високо, що туди не сягнуло б око, якби навіть можна було бачити такі гори у нашому світі. До речі, снігу на них також не було: оперезані низками лискучих водоспадів, вони стояли безмежною зеленою стіною, порослою лісами та квітучими луками.

Землі, якими вони йшли, ставали усе вужчими, і по боках від них пролягали глибокі долини; і по той бік долин справжня Англія ставала все ближчою.