Читать «Найдовша ніч Президента. Лягти!!! Суд іде...» онлайн - страница 120

Володимир Олександрович Яворівський

Льоха приїхав на заміську резиденцію Президента, про яку в Україні ходили злостиві легенди. Але Льоня вважав, що, як для Президента великої держави – навіть дуже скромненько. Всю зиму Артур Михайлович спить, як спартанець – на вуликах із бджолами, навіть Горщик до цього не додумався, хоч мав пасіку.

Будує вертолітні майданчики біля життєво важливих точок держави, щоб не заважати людям вільно їздити столицею. Ось збудує, і корків у Києві більше не буде.

Льоха улесливо подавав Президентові термінові кадрові укази на підпис, наспіх пояснював, про кого і на яку посаду йдеться. По закінченні процедурочки (так він називав для себе акт підпису указів) перший помічник залишав на столі платіжку про перерахунок солідної, в кілька мільйонів баксів, суми на визначені офшорні чи вітчизняні рахунки сина Преза.

Льоня не жадібно, не по-рогульському залишав і собі. Робив це акуратненько, бо знав, що перевіряють, тому жодного разу не мав зауважень від «смотрящих». Вистачало з головою.

Недавно Льоха зробив відкриття. У вузькому колі наближених до Президента було модним називати його Презом. Іноді Призом. Однак Льоха, єдиний знавець укрмови в Адміністрації, випадково виявив, що През у молодіжному середовищі означає презерватив. І оціпенів. Негайно викинути із вжитку! Негайно!

Охоронець Пр… Ні-ні – Президента! провів його до машини, і Льоня рвонув на Київ у супроводі мигтілки.

Перший заступник дедалі частіше впадав у психи, душа його летіла на самісіньке дно живота і повільно поверталася на місце, яке вже заповнив страх. Країна вирує. Протестні акції накочуються все частіше і масовіше. Головний мєнт, що мажорив із старшим сином Преза… Ой, що я ляпнув! Не бійся, Льоха, не ляпнув, а тільки подумав. І виправився: Президента Артура Миколайовича Хазара. Про що я думав? Про Головного мєнта… Президент не має часу вислуховувати його. Тому той пише звіти. Суперові. Офігенні. Так само робить член їхньої компи, безпековець. Так само Мілітарист. Збирач податі і мзди. Звіти також шедевральні. Горами лягають мені на стіл, я їх навіть не читаю, бо знаю наперед про успіхи і стабілізець. І ви хочете, щоб я був цвіркуном і доносив Главі держави, що все це фіговина? А вони вась-вась із сином Артьомкою. А син Артьомка із Татом-Президентом. І що? Цьом у дупу і па-па. Нема дурних, дурні пішли на дно.

Але країна двиготить. Українці мляво, нерішуче запрягають, довго змащують колеса, підгодовують коней, викохуються з дружинами. А тоді зненацька: «За світ встали козаченьки в похід опівночі!» Хто там заплаче – вже не має значення. Головне, що встали в похід. Не зупиниш.

І зовсім таємно Льоня думав про себе. Якщо станеться – потрапить у невід і така рибка, як він. Команди донизу йшли через нього, Льоню з Красного Луча. І як реактивно ішли, матері їх дятел у сідницю! Ішли. І кого там, при землі, притиснуть – вкаже на мене своїм вказівним пальчиком. Такий здогад дедалі частіше приходив йому на думку. Навіть у дні, коли був дуже зайнятий чи коли прокидався вночі помочитися, бо вже кивала пальчиком пані Простата.