Читать «Сліди на піску» онлайн - страница 43

Бути кавалеристом – то, скажу вам – покликання, доля, талант, і не кожен може ним стати, хіба що такі гірські опришки, як Мелитон Небожитель. О, той гасав на вороному гуцуликові, немов диявол; спадковий конокрад, він умів цілком підкорити собі коня: вискакував на нього з розгону, пришпорював острогами, аж кінь радісно іржав від вольової спонуки вершника й летів, немов стріла; Мелитон умів на ходу переповзати попід кінським животом і сісти знову в сідло; випустивши з рук ліци, він стріляв з карабіна й продірявлював центральні круги на мішенях!

Фельдфебель роздобув для справжнього кавалериста карінтійського огиря і, віддаючи його Мелитонові, спитав поблажливо:

«Ти бував у Празі?»

«Нє!»

«То ти й не бачив Яна Жижки на коні з такими яйцями, як два гарматні ядра з війни під Садовою…»

«О, то мусив бути фест дужий хлоп!»

«Дурень ти, я про огиря такого, як ось цей аргамак».

Мелитон з того коня не злазив, дивував нас своїми кавалерійськими фортелями, а коли ми купалися в лазні, показував нам свою задницю з коричневим кружалом на сідницях і казав, що то наросла там комісна шкіра, така, що й рашпілем не візьмеш…

Але докажу вам про Муцу. Виявився він спритним постачальником, а панове офіцери після служби збиралися на квартирі у ротмістра Гольдмайстра – в казенному домі, вибудуваному колись для біженської адміністрації, і там ночами, бувало, аж до ранку, чорно пиячили. То мусив інтендант Муца постачати їм харчі і напої, за якими ходив до сусіднього поселення Дорнфельда й приносив звідти, як він сам казав, вуршт-мідель-повідель і всілякі делікатеси.

Ротмістр Гольдмайстер був бравим гусаром і заводіякою, мав він свій власний сленг, яким порозумівався з кріґсколегами, та й Муца теж навчився розуміти його мову. А що Гольдмайстер був незгідливий, то Шпайхер чув від нього здебільшого самі заперечення: «нікс» означало певну його нерішучість, «нікс-квакіс» – незгоду, яку ще можна здолати, а от «нікс-квакіс-кукурікіс» – було останнім присудом ротмістра; слово «genug» вимовляв, коли нарешті згоджувався, а як чимось втішався, то вигукував «о sakrament!»

А Федька Мазура взяв собі Гольдмайстер за жертву: по кілька днів не відпускав із своєї роти, користаючи його вмінням будити хропунів, водно штовхав череваня кулаком у живіт, аж поки він не видавав оглушливого звуку, гидився ним, коли той чавкав і сопів, з’їдаючи подвійну жовнірську порцію, й наказував кухареві ставити перед ним баняк з маслаками, а одного разу вдався до експерименту: звелів дати йому стільки їдла, скільки може зжерти, і нічого з того не вийшло: Мазур міг їсти без перерви цілий день!

Тоді ротмістра осінила ідея, й він, вигукнувши ввечері перед своїми колегами радісне «о sakrament!», заклався з ними в бочку баварського пива, що цей несусвітній ненажера зможе спожити двомісячного бичка…

Офіцери вдарили по руках, ротмістр дав Муці гроші, звелівши привести із Дорнфельда бичка від дійок; биця кухарі зарізали й приготували з того м’яса різні там котлети, гуляші, карменадлі й іншу смаженину; врешті привели Мазура до їдальні, поставили перед ним бутель вина, й кухар у присутності чотирьох офіцерів подавав ненажері ті смаколики. А той спокійно все змітав, а коли вже з’їв майже половину бичка, підозвав до себе ротмістра й прошепотів йому до вуха: