Читать «Переможець завжди самотнiй» онлайн - страница 76

Він схильний вірити, що вчинив правильно. Якщо дівчина тепер прийшла до нього, якщо він зустрівся з нею десь зовсім близько до Бога, якщо все тоді відбулося простіше, ніж він це собі уявляв, то для цього мала бути якась дуже серйозна причина.

Приспати пильність «друзів» Джавіца для нього виявилося неважко. Він добре знав людей цього типу. Крім того, що вони були фізично натреновані діяти швидко й точно, їх також навчено придивлятися до кожного обличчя, стежити за всіма рухами, інтуїтивно відчувати небезпеку. Не було сумніву, вони відразу зрозуміли, що він озброєний, і тому протягом тривалого часу тримали його під наглядом. Але потім послабили спостереження, коли дійшли висновку, що загрози він не становить. А може, навіть вони прийняли його за колегу, який прийшов розвідати обстановку і з’ясувати, чи тут нема якоїсь небезпеки для його патрона.

Патрона в нього не було. А загрозу він становив. У ту мить, коли він обрав, хто буде його наступною жертвою, він уже не міг відмовитися від свого наміру — інакше він перестав би шанувати себе. Він помітив, що доріжка, яка вела до павільйону, охоронялася, але дуже легко було увійти туди від пляжу. Він вийшов звідти через десять хвилин після того, як туди увійшов, сподіваючись, що «друзі» Джавіца звернуть на це увагу. Він обернувся, спустився на пляж по доріжці, призначеній лише для постояльців готелю «Мартінес» (йому довелося показати там магнітну картку, що правила за ключ від номеру), і знову рушив туди, де відбувався ланч. Ходити по пляжу в черевиках було не дуже легко, й Ігор раптом усвідомив, як він стомився після своєї подорожі, а також від страху, що замислив щось дуже нелегке для виконання, а також від напруги, яку переживав після того, як знищив світ і всі наступні покоління, які могли б народитися від бідолашної продавчині кустарно виготовлених сувенірів. Але він мусив дійти до кінця.

Перед тим як знову увійти до великого павільйону, він дістав із кишені соломинку, крізь яку пив ананасовий сік і яку ретельно зберіг. Потім відкрив маленьку скляну пляшечку, яку показував продавчині сувенірів, але в ній був не бензин, як він їй казав, а дві майже непомітні дрібнички: голка і шматочок корка. У ньому він проробив отвір по діаметру соломинки.

Після цього увійшов і змішався з гостями, яких було вже повно в павільйоні і які снували туди-сюди, обмінюючись поцілунками, обіймами, криками впізнавання і тримаючи в руках коктейлі всіх можливих кольорів, щоб руки були чимось зайняті в нудному чеканні, коли відкриють буфет і можна буде чогось поїсти — не переїдаючи, звичайно, бо треба ж думати про дієту (а надто після пластичних операцій), а крім того, доведеться ще й вечеряти в кінці дня, бо тоді доведеться їсти навіть у тому випадку, коли їсти тобі не хочеться, бо цього вимагає етикет.