Читать «Переможець завжди самотнiй» онлайн - страница 75

Прямо з дитинства, не знаючи ані підліткового віку, ані юності, вони приходять у світ розкоші та гламуру. Коли їх запитують про їхні плани на майбутнє, вони завжди мають відповідь на кінчику язика: «Навчатися на філософському факультеті. Я тут лише для того, щоб зібрати гроші на навчання». Вони знають, що це неправда. Точніше кажучи, відчувають, що ця фраза звучить трохи дивно, але не можуть зрозуміти чому. Вони дійсно хочуть здобути диплом? Їм потрібні гроші, щоб платити за навчання? Але ж вони не можуть дозволити собі навіть таку розкіш, як ходити до звичайної школи — вранці у них завжди проби, удень — фотосесія, а вже пізно ввечері — неодмінний коктейль, свято, на якому вони повинні неодмінно бути, щоб їх бачили, жадали, за хоплювалися ними.

Людям, які їх знають, їхнє життя здається чарівною казкою. І протягом певного періоду вони самі бувають переконані, що саме в цьому сенс їхнього існування — адже їм доступне тепер майже все, чим вони колись так захоплювалися, дивлячись на фотографії дівчат у модних журналах та в рекламі косметики. За певної ощадливості можна навіть зібрати трохи грошей. Але в такому настрої вони перебувають лише доти, доки щоденний ретельний огляд своєї шкіри не відкриє їм перші сліди, які залишає час. Від тієї хвилини вони знають — тепер лише від їхнього щастя та випадку залежить, щоб цих слідів якомога довше не помітили ані модельєр, ані фотограф. Їхні дні тепер пораховані.

І ту, де менш людей ходило, я обрав, А це ж вам неабияка різниця.

Замість того щоб знову взятися за книжку, Жасмина підводиться, наповнює келих шампанським (пити яке їм не заборонено, але його рідко п’ють), бере хот-доґ і підходить до вікна. Стоїть там мовчки й дивиться на море. З нею все відбувалося інакше.

1.46 пополудні

Він прокидається, мокрий від поту. Дивиться на годинник, що стоїть біля узголів’я ліжка, бачить, що проспав лише сорок хвилин. Він виснажений, наляканий, його опанувала паніка. Він завжди вважав себе неспроможним заподіяти зло нехай там кому, а сьогодні вранці спровадив на той світ двох невинних людей. Йому вже не вперше доводиться знищувати світи, але раніше він завжди мав для цього вагомі причини.

Йому наснилося, що дівчина, яка сиділа на лаві біля пляжу, прийшла до нього й, замість звинувачувати, стала благословляти його. Він плакав у неї на шиї, просив прощення, але вона, здавалося, не надавала ніякої ваги його покаянним словам, а тільки гладила його по голові й просила, щоб він заспокоївся. Олівія ніби уособлювала саму великодушність і саме прощення. Він тепер запитує себе, чи кохання до Єви варте того, щó він сьогодні зробив.