Читать «Переможець завжди самотнiй» онлайн - страница 33

Ніхто його тут не цікавив. Та й хто міг би зацікавити чоловіка, який має практично все, що можна купити за гроші. Він робив спроби змінювати коло своїх друзів, налагоджувати контакти з людьми, далекими від світу кіно: філософами, письменниками, цирковими жонглерами, працівниками фірм-виробників продуктів харчування, із якими його пов’язували проблеми постачання. Спочатку він щиро захоплювався цими новими знайомствами й був щасливий доти, доки не лунало неодмінне запитання: «Ти не хотів би прочитати мій сценарій?» Або друге неминуче запитання того самого зразка: «Я маю друга (подругу), який завжди мріяв (мріяла) стати актором (актрисою). Ти не погодився б зустрітися з ним (нею)?»

Ні, не погодився б. У нього багато інших справ у житті, крім його роботи. Він має звичай один раз на місяць літати на Аляску, заходити там до першого бару, напиватися, їсти піцу, гуляти на природі, розмовляти зі старими жителями малих містечок.

Він по дві години на день тренується у своєму фітнес-залі, але й це не допомагає йому скинути зайву вагу, лікарі пророкують, що будь-якої хвилини в нього можуть виникнути проблеми із серцем. Правду кажучи, він не так переймається проблемами своєї фізичної форми, як хоче бодай трохи послабити напругу, яка розчавлює його щосекунди, трохи зайнятися активною медитацією, загоїти рани душі. Зустрічаючись із випадковими людьми, він нерідко запитує їх, що воно таке, «нормальне життя», бо сам він, як йому здається, не живе нормальним життям уже давно. Відповідають йому по-різному, й він зробив відкриття, що абсолютно самотній у цьому світі, хоч постійно оточений людьми.

Зрештою він склав список нормальних видів поведінки, склав його більше на підставі того, що люди роблять, аніж кажуть йому.

Джавіц озирається навкруг себе. Неподалік він бачить чоловіка в темних окулярах, який цмулить фруктовий сік і здається дуже далеким від усього, що його оточує, і дивиться на море так, ніби воно дуже й дуже від нього далеко. Вродливий, волосся з просивиною, добре вдягнений. Він прийшов сюди одним із перших, певно йому відомо, хто Джавіц такий, а проте він не зробив найменшої спроби підійти та відрекомендуватися. Хай там як, а він має мужність сидіти там, сам-один. Самотність у Канні — це як анафема, це означає, що вами ніхто не цікавиться, що ви чоловік цілком незначущий і позбавлений будь-яких контактів.

Джавіц позаздрив чоловікові. Немає сумніву, що той не належить до людей, наділених характеристиками, що входять до його списку «ознак нормальної поведінки», який він постійно носить із собою в кишені. Чоловік здається незалежним, вільним, і Джавіцу дуже хотілося б поговорити з ним, проте він почувається надто стомленим, щоб зважитися на це.

Він обертається до одного зі своїх «друзів»:

— Що таке людина нормальна?

— У тебе проблеми з власною совістю? Ти зробив щось таке, чого не хотів би робити?

Джавіц звернувся не з тим запитанням і не до тієї людини. Либонь, його компаньйонові здалося, що він кається в якихось своїх діях і хоче почати нове життя. Нічого подібного. Бо навіть якби він і справді в чомусь розкаявся, було вже пізно повертатися до початку; він знає правила гри.