Читать «Переможець завжди самотнiй» онлайн - страница 32

Одні казатимуть: вони у захваті від того, що я роблю. Інші називатимуть мене героєм і дякуватимуть за той шанс, який я даю людям, що втратили надію одержати його десь інде. Жінки вродливі й розумні, з тих, які не дають себе обманути видимістю, помітять товкотнечу навколо мого столу, запитають в офіціанта, хто я такий, і відразу почнуть шукати нагоду наблизитися до мене, переконані в тому, що мене цікавить лише секс. Усі вони, абсолютно всі, хочуть щось попросити в мене. Тому вони вихваляють мене, підлещуються до мене, пропонують те, чого, на їхню думку, я потребую. Але все, чого я потребую, це щоб мені дали спокій.

Я вже побував на тисячах урочистих обідів, таких як цей. Й у мене не було жодної конкретної причини, щоб прийти сюди, — якщо не брати до уваги те, що я неспроможний заснути, попри те що прилетів сюди на своєму приватному літаку, справжньому технологічному чуді, здатному подолати відстань від Каліфорнії до Франції на висоті понад одинадцять тисяч метрів, не зупиняючись на дозаправку. Я наказав перебудувати салон: хоч цей літак може перевозити вісімнадцятеро людей з усім можливим комфортом, я наказав залишити тільки шість крісел для пасажирів і чотири крісла для екіпажу, що перебуває в окремій кабіні, за стінкою. Тепер щоразу, коли мене хтось запитує: «Чи не міг би я полетіти з вами?» — я незмінно маю поважну причину: «Я взяв би вас зі щирим задоволенням, але, на жаль, у мене нема вільних місць».

Джавіц обладнав свою нову іграшку, яка коштувала йому сорок мільйонів доларів, двома ліжками, столом для конференцій, душем, надійною системою звукоізоляції, двома кавоварками, мікрохвильовою піччю для екіпажу й електричною плиткою для себе (бо він терпіти не міг розігріту їжу). Джавіц пив лише шампанське й був завжди радий тим, хто хотів би випити з ним пляшку «Моет-і-Шандон» 1961 року. Але в літаку були всі види спиртних напоїв, якщо комусь шампанське не смакувало. А на двох великих рідкокристалічних екранах завжди можна було подивитися найновіші фільми, які ще не демонструвалися в кінотеатрах.

Його реактивний лайнер був одним із найкращих у світі (хоч французи й похвалялися, що їхній «Дассо-Фалькон» має кращі характеристики), але попри всю його могутність та всі його гроші, він був безпорадний змінити час на годинниках Європи. У цю мить у Лос-Анджелесі була тільки 3.43 ранку, й лише тепер йому по-справжньому захотілося спати. Усю ніч він перебув на ногах, переходячи з однієї вечірки на іншу, знову й знову відповідаючи на два ідіотські запитання, з яких починалася кожна розмова: «Як долетіли?» На що Джавіц незмінно відповідав: «А що?»

Позаяк люди не знали, що на це відповісти, вони кисло посміхалися і ставили наступне запитання зі списку: «Ви сюди надовго?» — «А що?» — відповідав Джавіц тим самим тоном і тим самим словом, і в цю мить посилався на необхідність відповісти на дзвінок по мобільному й ішов геть разом зі своїми двома нерозлучними «друзями».