Читать «Переможець завжди самотнiй» онлайн - страница 231

Жасмина кидає черевики в один бік, сумочку — в другий і падає, знеможена, на ліжко, навіть не скинувши сукню.

— У всіх мовах світу найважливіші слова — короткі.

«Так», наприклад. Або «Любов». Або «Бог». Це слова, що легко вимовляються й заповнюють фрагменти порожнечі в нашому світі. Але крім того, існує одне слово, також дуже коротке, яке мені завжди було надзвичайно важко промовити. Але зараз я це зроблю.

Жасмина подивилася на свою подругу:

— Ні.

Вона ляснула долонею по ліжку, показавши, щоб та сіла поруч. Погладила її по голові.

— «Ні» вважають словом поганим, еґоїстичним, мало духовним. Коли ми кажемо «так», ми здаємося собі великодушними, чуйними, добре вихованими. Але сьогодні я хочу тобі сказати: «Ні». Ні, я не зроблю того, про що ти мене просиш, до чого примушуєш, вважаючи, що так буде краще для мене. Звісно, ти скажеш, що мені лише дев’ятнадцять років і я ще мало розуміюся на житті. Але мені було досить побувати на сьогоднішньому святі, аби зрозуміти, чого я хочу, а чого не хочу — нізащо й за жодних обставин не хочу та й квит.

Я ніколи не збиралася стати моделлю. І я також ніколи не думала, що спроможна закохатися. Я знаю, кохати можна тільки тоді, коли ти вільна, але хто тобі сказав, що я чиясь рабиня? Я рабиня лише свого серця, але в такому разі тягар неволі нести легко й приємно. Я обрала тебе навіть раніше, аніж ти обрала мене. Я поринула у пригоду, що здавалася неможливою, без нарікань прийнявши всі її наслідки — від упереджень, які досі існують у суспільстві, до проблем із моєю власною родиною. Я подолала все, щоб сьогодні бути з тобою тут, у Канні, утішаючись успіхом на чудовому показі мод, знаючи, що це не остання така нагода в моєму житті. Працюючи з тобою, я матиму їх ще не раз.

Подруга лягла з нею поруч і поклала голову їй на груди.

— А наштовхнув мене на ці думки один чужоземець, з яким я познайомилася сьогодні ввечері, коли була там, загубившись у натовпі й не знаючи, що мені, власне, робити. Я запитала в нього, а що він робить на тому святі: він відповів, що втратив свою кохану і приїхав сюди, щоб її знайти, але тепер уже втратив упевненість, що бажає саме цього. Він попросив мене озирнутися навкруги: ми були оточені людьми, твердо переконаними у своїй славі, в тому, що вони переможці. Він сказав: «Вони не розважаються. Вони вважають, що досягли вершини свого успіху, а отже, тепер їм доведеться спускатися. І ця необхідність лякає їх. А про те, що існує ще цілий світ, який можна було б підкорити, вони забули, бо…

— …бо звикли.

— Атож. Вони мають практично все, і їм нема чого прагнути. Усі їхні проблеми розв’язані, проекти схвалені, їхні підприємства процвітають, не потребуючи ніякого втручання у свою діяльність. Тому їм залишається лише боятися перемін, і тому вони мандрують від вечірки до вечірки, від банкету на банкет — аби тільки не залишалося часу думати. Щоб зустрічатися там з одними й тими самими людьми й переконуватися в тому, що все залишається таким, як було. Упевненість замінює пристрасть.

— Роздягнися, — каже їй подруга, аби не сказати нічого по суті.