Читать «Розколоте небо» онлайн - страница 29

– Все село гуде! – казала вона півголосом, допомагаючи Варі накидати вилами сіно у ясла коней. – І що тепер буде? Ви підете писати заяву? Що каже батько? – засипала питаннями подругу.

– Нічого не знаю, – неохоче відповіла Варя.

– Як то?!

– Послухай, – Варя забрала з рук Ганнусі вила, – щось мені зле, я хочу відпочити, тож іди додому, потім поговоримо. Добре?

– Як скажеш, – Ганнуся невдоволено поморщилася. – Я ж хотіла як краще.

Від матері Варя дізналася, що надвечір прийдуть дядьки, брати батька, напевне, завітає Михайло та Ольга з чоловіком. Потрібно Чорножуковим подумати, вирішити, що робити далі, а без слушної поради найстаршого Чорножукова ніяк не обійтися. Зазвичай їхня велика родина збиралася разом на свята, тоді Варя з матір’ю ретельно готувалися до зустрічі гостей: прикрашали хату вишиваними рушниками, серветками та скатертинами, готували багато страв. Хоча сьогодні родина збереться з іншого приводу, мати попросила батька зарубати курку і почала її патрати. Варя тим часом помила підлогу, простелила випрані ткані половики, приготувала чистенькі рушники для гостей і розтопила піч. По тому дівчина начистила картоплю, порізала на шматки курку, склала у великий чавун, додала туди підсмаженої на салі цибульки, посолила, залила водою. Вона розсунула кочергою головешки у печі, вправним рухом підчепила рогачами величенький чавун і відправила його у піч. Причинила заслінку й з полегшенням зітхнула: можна хвильку перепочити і йти терти буряк.

Як і очікувалося, надвечір завітали брати Павла Серафимовича Гордій та Федір. Прийшли самі, без жінок. За ними надійшов син Михайло, а останніми ступила до хати Ольга з чоловіком Іваном. Павло Серафимович сів на почесне місце за великим дубовим столом, який Варя встигла застелити свіженькою білою скатертиною з вишитими на ній барвистими пташками. Обабіч сіли брати, потім – син та зять, а Ольга, крекчучи, примостилася на краю ослінця. Поки Варя з матір’ю клопоталися біля печі, Павло Серафимович порізав паляницю житнього хліба, подав особисто кожному чималі шматки. Посеред столу з’явився великий глиняний полумисок із картоплею та куркою. Від м’яса, яке розімліло в жару печі, йшов такий запах, аж у Варі забурчало у животі. Лише зараз вона згадала, що за клопотами з самого ранку в роті не було ні росинки. Дівчина швиденько вручила гостям рушники та ложки, не забувши подати батькові його улюблену дерев’яну. Ложка з одного боку вже злизалася, колись яскраві квіточки на ній майже стерлися, але батько ніяк не хотів її замінити на металеву. Павло Серафимович запросив усіх до вечері, і якийсь час було чути лише постукування ложок і плямкання.

Поступово почалися розмови. Обговорювали уповноваженого комуніста Лупікова, не забувши посміятися з його нового прізвиська з приставкою «за» спереду. Підкопаївці якщо вже когось назвуть, то приклеїться слово так, що і тій людині вистачить, і наступному поколінню буде вдосталь. Не забули згадати про приїзд до села Щербака, поговорили про нового голову сільради Жаб’яка і аж потім торкнулися зборів. Говорили переважно брати Федір, Гордій та Павло. Михайло взагалі в розмову не втручався, спробував докинути свою копійку Іван, але Ольга так смикнула його за рукав, що той одразу замовк і надалі сидів тихо та сумирно. Поруч із дебелою жінкою з великим животом Іван, худий, із вузькими плечима та тонкими довгими руками – здавався чи не вдвічі меншим.