Читать «Руденька» онлайн - страница 13

Якось він назвав мене «Two B». На моє запитання, що це означає, він відповів: «Напів-богиня, напів-бандитка».

Я видужала… а він усе ще хворів… я не розуміла, на що можна хворіти так довго і так серйозно… щоб відкласти всі свої справи. Відповідь мене вбила: «Кір». У дорослому віці це дуже важке захворювання. Це означало, що я… не зможу його побачити. Мій знижений імунітет не залишив мені шансу… Вікіпедія так само не вселяла надію… Та бажання зустрітися з ним було понад усе. А надто після того, як він переконав мене, що небезпека зараження вірусом минула… і якщо я хочу з ним поспілкуватися, то єдина можливість зробити це – скористатися моментом, поки він хворіє і «не на зв’язку з навколишнім світом». Бо потім на нього знову навалиться робота, і він перестане існувати для всіх і всього.

Щодо моєї поїздки питання розв’язалося само собою. Я їхала за кермом і раптом написала йому sms-ку: «Приїду завтра». Відповідь надійшла миттєво: «Chudovo». Увечері він подзвонив мені й запитав: «Юлю, ти усвідомлюєш, що їдеш у гості до хворої людини? Уяви, що ти навідуєш стареньку… бабусю…» Я сміючись відповіла: «У такому разі ми поволеньки походжатимемо пішки… я обожнюю піші походеньки… інакше я не приїду». У відповідь я почула: «А… тобто ти приїдеш диктувати, що ми мусимо робити? Авжеж… мені страшенно бракує тут начальника…» Я згадала, з ким маю справу, зрозуміла, що бовкнула дурницю, і, спохопившись, виправилася:

– Е ні! Це ти казатимеш, що ми будемо робити. Я не хочу нічого придумувати, тим паче командувати. Я від цього втомилася, – я намагалася говорити якомога серйозніше.

– Орієнтуєшся грубо, але швидко. – У слухавці пролунав його приємний сміх.

Ми ще трохи повеселилися в телефонному режимі, насамкінець я спитала його:

– А коли я приїду, ти й далі атакуватимеш мене запитаннями? Що ти хочеш про мене знати? Що, власне, тебе цікавить?

– Все, що пов’язане з емоціями, інтригами, зрадами, важким дитинством, переживаннями…