Читать «Трагедія гетьмана Мазепи» онлайн

Валентин Чемерис

Трагедія гетьмана Мазепи

Роман-есе

У ті далекі вже часи європейці називали Україну – з подивом і пошанівком – країною гордих козаків, а його – її вождем.

Так, так, це про нього роман, про гетьмана Івана Мазепу. Про його життя та «романтично-любовні» пригоди в молодості, коли він, якщо вірити все тим же європейцям, був видатним козацьким донжуаном Східної Європи, який буцімто обворожив чи не всіх жінок Польщі та України; про його незвичайну любов, що так вразила тодішній світ, і, звичайно ж, про юну Мотрю (Мотрононьку) Кочубей…

Це, зрештою, твір про головний подвиг його життя – боротьбу за волю і кращу долю України, про його трагічний фінал на чужині… Він іноді підписувався: «Іван, вибраний Гетьман і Кавалер, рукою власною». І цього було досить. Недарма ж тоді і в пізніші часи казали: від Богдана до Івана не було у нас гетьмана.

І ось він є.

І нині теж є. Як символ свободи і нескореності. І як би гетьмана Мазепу сьогодні не обзивали вороги України, справа його життя перемогла – незалежна Україна нарешті постала. Але завжди з нами буде його заклик:

Озмітеся всі за руки, Не допустіть горької муки Матці своїй більш терпіти! Нуте врагів, нуте бити! Самопали набивайте, Гострих шабель добувайте, А за віру хоч умріте І вольностей бороніте! Нехай вічна буде слава Же през шаблю маєм права!

Пролог

Ловелас? Козацький Донжуан? Але колись він стане в пригоді батьківщині

Це він, гетьман Іван Мазепа на сьомому десятку бурхливо прожитих літ так писав Мотрі Кочубей, дівиці шістнадцяти літ віку:

«Щасливії мої письма, що в рученьках твоїх бувають, нежелі мої бідні очі, що тебе не оглядають».

Що говорити – умів гетьман ввернути. Чи таким уже був велелюбним, чи вдався романтиком та ще й поетом на додачу (а вони, поети, всі не від світу цього), перед яким не могла встояти будь-яка представниця прекрасної половини роду людського – гм-гм…

Це їй, Мотрі Кочубей, сивий гетьман, як закоханий юнак, записочки передавав, а в них таке писав, таке, що в Мотрі посилено билося серденько і голова кругом ішла. І наче про неї через віки напише Поет : «Білолиця, кароока і станом висока / У жупані; кругом пані, і спереду й збоку».

Гм… Вона й була, незважаючи на юний вік, а, може, дякуючи йому, і справді зваблива. І спереду, і збоку, і…

І з усіх боків, як не глянь. Ще процитуємо Поета, який хоч і не жив у ті часи, а наче про неї писав: «А глянь лиш гарно кругом себе, – і раю кращого не треба».

Бо в тому раю був він (можливо, тому рай був, що в ньому був він), сивий гетьман…

Це їй він клявся:

«Моя коханая Мотренька, ти моя остання любов, але перша справжня».

І Мотренька вже танула, як паморозь на весняному сонечку.

Ловелас (загляньмо до тлумачного словника рідної мови) – спокусник, зальотник, баламут, який тільки те й робить, що ловеласничає, себто упадає за ким-небудь (за ким – не має значення, аби предмет той був у спідниці).