Читать «Життя у позику. Мансарда мрій. Іскра життя» онлайн - страница 44

– Адью, Ліліан, – сказав.

– Вибач мені, Борісе.

– У коханні нема чого вибачати.

Вона не мала часу, щоб обдумати. Прийшла медсестра й покликала до Далай-лами. Професор пахнув добрим милом і антисептичною білизною.

– Я бачив вас учора ввечері в хаті рятувальників, – сухо мовив він.

Ліліан кивнула.

– Ви ж знаєте, що вам заборонено виходити?

– Так, знаю.

По блідому обличчю Далай-лами пробігла рожева тінь.

– Отже, вам байдуже, чи підкоряєтесь ви цій забороні, чи ні. У такому випадку я змушений просити вас покинути санаторій. Може, деінде знайдете місце, яке краще вам відповідатиме.

Ліліан не ризикнула відповісти, іронія була надто виразна.

– Я розмовляв зі старшою сестрою, – сказав Далай-лама, сприйнявши її мовчання за прояв страху, – вона сказала, що це вже не вперше. Вона вас часто застерігала, але ви не брали цього до серця. Однак така поведінка деморалізує цілий санаторій. Ми не можемо з цим миритися.

– Розумію, – перебила його Ліліан. – Сьогодні пополудні я покину санаторій.

Далай-лама поглянув на неї з виразним приголомшенням.

– Аж так не кваптеся, – відказав він за хвилю. – Прошу вас ще добре все обдумати, перш ніж підшукаєте собі інше місце. Чи, може, ви вже це зробили?

– Ні.

Професор був дещо збитий з пантелику. Він чекав сліз і прохань пробачити їй.

– Навіщо стільки зусиль, щоб зашкодити власному здоров’ю, панно Дюнкерк? – запитав він нарешті.

– Коли я робила все, що рекомендовано, мені теж не ставало краще.

– Але коли комусь часом стане гірше, то це ж не привід, щоб переривати лікування, – розгнівався професор. – Навпаки! Саме тоді потрібно бути особливо обережним!

Коли комусь часом стане гірше. Але це вже так її не струснуло, як учора, коли медсестра підтвердила її припущення.

– Безглуздий порив до самогубства! – скаженів далі Далай-лама, який вважав, що під шорсткою оболонкою має голубине серце. – Будь ласка, вибийте собі ці дурниці зі своєї чарівної голівки! – Він обняв Ліліан рукою і легенько струснув. – Ну, а тепер прошу повернутися до свого покою і відтепер суворо дотримуватися розпорядку.

Ліліан вивільнилася з-під його руки.

– Я певна, що й далі порушувала б розпорядок, – сказала спокійно. – Тому вважаю, що краще буде, якщо я покину санаторій.

Слова Далай-лами щодо стану здоров’я не тільки її не перелякали, а навпаки – додали їй упевненості й рішучості. А ще притупили біль від розлуки з Борісом, бо в неї вже не залишалося свободи вибору. Вона почувалася, як солдат, який після тривалих зволікань отримав наказ іти в наступ. Не залишалося нічого іншого, як тільки виконати. Невідворотність стала частиною її самої, так само як наказ про наступ уже містить у собі й уніформу, і прийдешню битву, і, можливо, навіть смерть.

– Не завдавайте собі клопоту! – вигукнув Далай-лама. – Адже тут майже нема інших санаторіїв – куди ви переїдете? До пансіонату?