Читать «Життя у позику. Мансарда мрій. Іскра життя» онлайн - страница 31

– Ким я повинна стати? – лементувала Єва в паніці. – Секретаркою? Хто мене візьме? Я ледве вмію клацати на машинці. Крім того багато хто уникає секретарок із санаторним минулим.

– Можна стати секретаркою у хворого на легені, – заскреготів сивобородий.

Ліліан приглядалася до Єви, мовби та була доісторичною твариною, яка враз вилізла з якоїсь щілини в землі. Раніше вона вже бачила пацієнтів, які, виписуючись, наполягали, що бажають лишитися – але казали так лише з огляду на тих, що мусили лишитися, аби пом’якшити дивне почуття дезертирства, яке супроводжувало кожну виписку. Але Єва була іншим випадком, вона справді думала те, що казала. І пхикала, щиро зневірена, бо призвичаїлася до санаторію і боялася життя, яке чекало її внизу. Долорес підсунула Ліліан склянку горілки.

– Ця особа! – сказала вона, дивлячись з відразою на Єву. – Досконалий брак манер! Як вона поводиться! Просто непристойно, хіба ні?

– Я піду собі, – повідомила Ліліан. – Не можу цього витримувати.

– Не йди! – прохав Чарльз Ней, нахилившись до неї. – Прекрасне світло, що мерехтить на непевному шляху, лишися ще! Ніч повна тіней і фраз, а ми потребуємо тебе і Долорес, як фігур на носі корабля перед нашими обтріпаними вітрилами, щоб не затоптала нас жахлива плоскостопість Єви Мозер. Заспівай щось, Ліліан!

– Цього тільки бракувало! А що? Може, колискову для дітей, які ніколи не народяться?

– Не бійся: Єва матиме дітей! Та ще й багато! Заспівай ту пісню про хмари, які ніколи не вертаються, і сніг, який засипає серце. Пісню про вигнанців гір. Заспівай її для нас! Не для цієї кухонної медузи, Єви. Ми потребуємо сьогодні вночі темного вина самозакоханості, повір мені. Незагальмований сентименталізм кращий за сльози.

– Чарльз здобув десь півпляшки коньяку, – сказала Долорес і, ступаючи на своїх довгих ногах, підійшла до грамофона. – Пусти нові американські плити, Шірмере!

– Що за потвора! – зітхнув Чарльз Ней, оглядаючись за нею. – Вона схожа на всю світову поезію, та в мізках у неї статистика. Я кохаю її, як кохають джунглі, а мені відповідає овочева грядка. Що робити в такій ситуації?

– Страждати й бути щасливим.

Ліліан підвелася з місця. У цей момент відчинилися двері і з’явилася Крокодилиця.

– Так я й думала! Цигарки! Алкоголь у покої! Оргії! Навіть ви тут, панно Рюш! – шипіла вона до Ліллy. – На милицях! І ви, Шірмере, ви також! Маєте бути в ліжку!

– Я мав би вже давно бути мертвий, – відказав весело сивобородий. – Теоретично, зрештою, таким і є. – Він вимкнув грамофон, витяг із динаміка шовкову білизну й помахав нею над головою. – Я живу в кредит! А в такому житті діють інші права, ніж у тому, в якому людина народилася.

– Так? А які то права, якщо можна поцікавитися?

– Тільки одне: брати з життя стільки, скільки вдасться. Як цього досягти – індивідуальна справа кожної людини.

– Я змушена попросити вас негайно лягти в ліжко. Хто вас сюди привіз?